Американська сага Павла Лазаренка. Частина 7. Зрада, Багами і 96 мільйонів готівкою

Як пригадував Лазаренко, він познайомився з Петром Кириченком в 1986 році. Тоді сам Лазаренко працював в управлінні сільського господарства обкому КПУ, а Кириченко був помічником голови торгового управління.

Наприкінці існування Радянського Союзу Кириченко був співробіником торгових представництв СРСР в Угорщині та Польщі, а 1 вересня 1990 року заснував у Дніпропетровську компанію “АгроПостачЗбут”. “Фірма займалася бізнесом в сфері продуктів харчування, аграрної продукції, гербіцидів...”, — описував профіль її діяльності Кириченко на допиті в США.

Коли Лазаренко у 1992 році став керівником Дніпропетровської області, Кириченко отримав від нього зелену вулицю. А в 1993 році вони оформили свої стосунки — Лазаренко став отримувати від Кириченка половину його доходів в обмін на просування його інтересів.

У Варшаві вони відвідали American Bank in Poland, де відкрили рахунок для Лазаренка. Власне, цей момент і став ключовим у побудові версії американського обвинувачення про вимагання.

- Ви розмовляли тоді про щось із Лазаренком в банку? — запитала у Кириченка на допиті в суді в 2004 році американська прокурор Марта Берш.

— Так, коли ми вийшли з банку, Лазаренко сказав, що працює з усіма в пропорції 50 на 50, - відповів Кириченко.

- Як ви розуміли ці слова?

— Так, що 50 відсотків доходу необхідно віддавати пану Лазаренку. І 50% самої компанії “АгроПостачЗбут”.

- Що ви відповіли на його слова?

— Я погодився. Тому що я не бачив іншого способу розвивати бізнес. (...) Все було під Лазаренком, всі силові органи були під ним.

- Чи вчинили ви якісь кроки з передачі половини свого бізнесу Лазаренку?

— Так. Пані Карова була включена до переліку власників компанії. Як я зрозумів, це тітка дружини Лазаренка (їй було 70-75 років на той момент — УП). Її назвав Лазаренко. Він не хотів, щоб там (в числі засновників) було його прізвище.

В цей же день, 13 січня 1993 року Кириченко перерахував Лазаренку перші 40 тисяч доларів. “Це була попередня плата”, — пояснив бізнесмен на допиті в Америці.

Лазаренко і Кириченко жили душа в душу. Ще будучи керівником Дніпропетровської області, він видав дозвіл компанії Кириченка на експорт вугілля, нафтопродуктів, чорних металів тощо — так само, до речі, як і фірмі Тимошенко “Корпорація Український Бензин”. 

Намагаючись зруйнувати версію Кириченка, який у Америці представив себе жертвою вимагання з боку Лазаренка, адвокати екс-прем'єра залучали найрізноманітніших свідків — навіть масажиста на прізвище Петро Кукліч, який керував “комплексом оздоровлення” на Дніпропетровському пивкомбінаті. Він в деталях пригадав, як Лазаренко з Кириченком часто проводили дозвілля у нього.

“- Чи Лазаренко представив вам Кириченка?

— Так. Він сказав: “Це мій брат. Його звати Петро, як і тебе”. Коли вони зустрічалися, то цілувалися. Вони вдвох ходили в оздоровчий центр двічі на тиждень до 1995 року, коли Лазаренко переїхав у Київ”.

Кириченки, які освоїлися в Америці, у 1998 році запросили Лазаренка бути хрещеним батьком їх онучки — і не хрестили її доти, поки той не прилетів до них в США на церемонію, яку провели у російській церкві в Сан-Франциско.

Варшавський пістолет

Але у Петра Кириченка також були свої скелети у шафі. В першій половині 1990-х він жив паралельно у Дніпропетровську та Варшаві, де виявився замішаний в одній “мутній” історії.

У жовтні 1994 року варшавська поліція виявила труп невстановленої особи, і в рамках розслідування цієї справи провела обшук у офісі кириченкової фірми “Dorr Auto”. В ході слідчих дій у нього було виявлено пістолет “Астра”. 1 лютого 1995 року прокурор Варшави видала ордер на арешт Кириченка в зв'язку зі зберіганням зброї без дозволу.

Лазаренко кинувся рятувати друга — він як голова Дніпропетровської облради написав листа до прокурора Варшави з клопотанням про “підтримку та сприяння у вирішенні тимчасових ускладнень”. Генконсул України у Польщі Василь Коваль звернувся про звільнення Кириченка під заставу. Інший співробітник дипустанови Андрій Новаковський, третій секретар посольства України у Польщі, заявив, що це його пістолет, який він просто залишив у офісі Кириченка.

 

Через місяць після арешту, 2 березня 1995 прокурор наказав звільнити Кириченка під заставу 1 мільйон 300 тисяч злотих, а 7 березня Кириченко отримав дозвіл польської влади тимчасово відвідати Україну у справах бізнесу — під гарантію повернення.

Але замість Дніпропетровська Кириченко втік до США, і вже 12 березня 1995 прибув до Сан-Франциско. Він почав терміново оформлювати документи на постійне проживання у Америці, де володів компанією ABS Trading. Тут Кириченко і зробив одну помилку, яка дозволила США взяти його на гачок. 17 липня 1995-го він заповнив форму I-485 Служби імміграції та натуралізації про корегування свого статусу — з неіміграційного на іміграційний. Він вказав у документах уряду США, що ніколи не арештовувався.

В цей час влада Польщі розшукувала Кириченка, а його адвокати аж до грудня 1995 року писали прокурору Варшави, що їх клієнт “в зв'язку із поганим самопочуттям не може з'явитися до офісу прокурора”.

18 січня 1996-го Кириченко став американським резидентом. Але брехня про арешт у Варшаві, який він не згадав при отриманні дозволу на проживання в США, стала підставою для переслідування Кириченка. 16 березня 1999 року спецагент ФБР Брайан Ерл почав справу проти Кириченка за неправдиві дані у Службі іміграції та натуралізації.

В той же час проти Кириченка почалося розслідування за відмивання коштів. 28 травня 1999 року швейцарський слідчий Лоран Каспер-Ансерме надіслав запит до генпрокурора США про арешт та екстрадицію Кириченка. Влітку 1999 року Кириченко був затриманий у Америці як співучасник Лазаренка.

Протягом 183 днів Кириченко утримувався у одній камері з Павлом Лазаренком у Даблінській тюрмі, аж поки в грудні 1999-го Кириченко не погодився дати свідчення. Як уже писала “Українська правда”, Кириченко вирішив здати Лазаренка, бо боявся, що той почав свідчити проти нього — хоча насправді Лазаренко зустрічався з прокурорами, бо давав інформацію проти Кучми і Ющенка.

Прощаючись з Лазаренком у в”язниці, Кириченко його поцілував. Уже в суді, коли адвокати екс-прем'єра розпитували свідка про цей жест, Кириченко визнав: “Це був поцілунок Іуди”.

Після згоди Кириченка співпрацювати його випустили з тюрми під домашній арешт — і на ногу вдягнули браслет електронного моніторингу, такий самий, яким пізніше “прикрасили” і Лазаренка. При чому “утримання під вартою” Кириченку дозволили відбувати у нього в шикарному маєтку в Тібуроні з видом на Сан-Франциско і міст “Золоті ворота”. Лазаренко про “домашній арешт” в своєму палаці в Новато міг тільки мріяти — він провів понад п'ять років в убогій квартирі в районі для емігрантів.

Угода Кириченка з американським слідством багато років була засекречена — на ній стояла позначка “under seal”, але зараз цей документ також можна знайти серед файлів у суді Сан-Франциско. Тож там можна дізнатися, на яких умовах він обміняв свою свободу за свідчення про Лазаренка.

Отже, Кириченко визнав свою провину за одним епізодом: “Я згоден, що я отримав чи володів викраденими та неправомірно привласненими грошима чи майном...”

Максимальний термін за цим звинуваченням становив 10 років тюрми. Кириченко підписався під явкою з повинною:

“Я згоден, що наступні факти є правдивими: за вказівкою Павла Лазаренка, близько 30 липня 1997 року, я зробив перерахування 8 мільйонів 200 тисяч доларів з рахунку компанії GHP Corporation (це панамська офшорка Кириченка, на яку надходили платежі Лазаренку — УП) в швейцарському Banque SCS Alliance на рахунок EuroFed в Merrill Lynch в Сан-Франциско, Каліфорнія.   Ця сума була пізніше перерахована на рахунок 151897, який я контролював. Гроші утримувалися на рахунку для прибутку Павла Лазаренка. В час, коли я отримав ці гроші в Швейцарії, я знав, що ці гроші були неправомірно привласнені Павлом Лазаренком“.

Кириченко погодився заплатити 3 мільйони доларів реституції та давати правдиві свідчення. У свою чергу, уряд США зобов’язалися не давати українській Генпрокуратурі інформацію, сказану Кириченком, не висувати проти нього додаткових кримінальних обвинувачень — та не депортувати його з Америки разом з дружиною Ізабеллою та доньками Людмилою та Лідією.

Ця угода відкрила шлях для звинувачення Лазаренка. 18 травня 2000 року, за день до укладення угоди між Кириченком і прокуратурою, США висунули звинувачення проти Лазаренка за статтям “змова з метою відмивання коштів”, “відмивання коштів” та “переміщення вкраденої власності” — загалом за 33 пунктами. Через рік обвинувачення Лазаренка збільшиться до 53 пунктів.

Ким був Кириченко?

Петро Кириченко був не просто правою рукою Лазаренка, але і його радником на громадських засадах в часи роботи першим віце-прем'єром в 1995, а потім прем’єр-міністром в 1996.

“У нас були стосунки підлеглого з керівником. Потім Кириченко поїхав у США, я не пам'ятаю дати. Він займався власним бізнесом. Можливо, деякі наші справи перетиналися”, — неконкретно описував Лазаренко їхні стосунки.

Він не згадав, що насправді робив Кириченко. Той був головною ланкою в корупційній вертикалі Лазаренка. Саме Кириченко реєстрував на себе офшорні фірми, куди Лазаренко отримував свою частку хабарів від багатьох бізнесменів, починаючи від Тимошенко і закінчуючи російською “Ітерою”.

Потім Кириченко переводив гроші на персональні кодовані рахунки Лазаренка, що слідство в США трактувало як спробу приховати походження нечесно зароблених коштів. І саме Кириченко особисто їздив до Швейцарії брати виписки про поповнення рахунків Лазаренка, який на той час був прем’єр-міністром та не міг непомітно залишати Україну.

“Після того, як я забирав звіти, я їхав у Київ і віддавав їх Лазаренку. Він міг перевірити, чи всі гроші, які очікувалися, надійшли. Він писав на аркушу суму і дати, інколи були назви компаній і прізвища”, — давав свідчення Кириченко в каліфорнійському суді.

Наприклад, часто кодований рахунок Лазаренка CARPO-53 поповнювався грошима з рахунку фірми Кириченка Orphin в польському банку, куди їх переводив кіпрський офшор Somolli Enterprises. Природу цих транзакцій Кириченко пояснив у американському суді.

“- Гроші, які прийшли від компанії Somolli Enterprises — це були гроші від Тимошенко для Лазаренка, — заявив Кириченко.

- Чи розмовляли ви з Лазаренком про їх надходження?

— Так. Він сказав, що гроші прийдуть від Тимошенко. І ці гроші слід перевести на CARPO-53 або NIHPRO (другий кодований рахунок Лазаренка в Швейцарії — УП).

- Чи колись ви або будь-які ваші компанії мали бізнес з Somolli Enterprises?

— Ні.

- Чи якісь ваші компанії займалися газовим бізнесом в Україні?

— Ні.

В заяві на ім'я ФБР Петро Кириченко зробить припущення, що Тимошенко була, як і він, стороною вимагання з боку Лазаренка. Водночас сама Тимошенко ніколи не позиціонувала себе жертвою — навпаки, захищала Лазаренка перед Мінюстом США.

- Ви стверджували, що ваші стосунки з Лазаренком були абсолютно типові для всіх бізнесів в Україні? — запитали в ході перехресного допиту Кириченка в каліфорнійському суді.

— Я і зараз це кажу, але я не стверджую, що вони законні.

- Звідки ви знаєте, що стосунки Тимошенко з Лазаренком були такими самими, які мали і ви з Лазаренком?

— Тому що Лазаренко сказав мені, що він працює з усіма 50 на 50”.

Гроші на політику

У серпні 1997 року, після відставки з посади прем'єр-міністра, Лазаренко поїхав відпочивати до Іспанії разом з Кириченком. Там, за словами Кириченка, Лазаренко і оголосив йому про бажання усунути Кучму. Тому гроші, які Лазаренко старанно накопичував на рахунках за кордоном, мали бути інвестовані в політику — з метою повернення до влади.

“- Він мав намір іти в політику і боротися з Кучмою, — пригадав Кириченко ці події на допиті в США. (...)

- Які були стосунки Кучми і Лазаренка до цього часу?

— В січні 1997 він зрозумів, що Кучма його усуне. Він сказав, що, напевно, навесні він буде звільнений. Він сказав, що оточення Кучми не задоволено ним. І під час відпустки в Іспанії в серпні 1997 Лазаренко сказав, що він хоче балотуватися в парламент. Я був проти цього. Я намагався переконати змінити свою думку.

- Після розмови з Кучмою Лазаренко просив вас вживати якихось дій щодо виборів?

— Так, була організована партія, і треба було переводити гроші. І він сказав, що буде давати мені інформацію, куди платити і я повинен був платити з його грошей. Я погодився. Це були платежі на потреби регіональних осередків партії, газет, телестанцій”.

Так і сталося. Восени Лазаренко разом з Тимошенко стали лідерами партії “Громада”, яка в березні 1998 року змогла подолати бар'єр і потрапила до парламенту, набравши 4,67%. Основний внесок у їх результат дала Дніпропетровська область, де за “Громаду” проголосували 35% виборців.

...Після відставки з посади прем'єра влітку 1997 року Лазаренко відчув небезпеку, що може втратити гроші, накопичені в Швейцарії. На них міг бути накладений арешт в рамках розслідування, яке проводила Генпрокуратура України. Тому Лазаренко вирішив забрати гроші з рахунку CARPO-53 в швейцарському банку SCS Alliance.

Для того, щоб вивести гроші зі Швейцарії, Лазаренко попросив видати йому готівку — банк же запропонував виписати чеки на пред'явника, які є аналогом кешу. У підсумку, Лазаренку виписали два чеки по 48 мільйонів доларів кожен! Фактично, ці два чеки і були 96 мільйонами доларів у готівці.

Швейцарські банкіри, які не хотіли втрачати такого клієнта, порадили Лазаренку покласти ці гроші на рахунки щойно створених офшорних фірм у відділенні цього ж банку SCS Alliance на Багамських островах.

Про те, що Лазаренко шукає схованку для грошей за межами Швейцарії, розповів на допиті у Сан-Франциско Гійон Круг, банкір із SCS Alliance.

- Чи казав вам Лазаренко, що переведення грошей зі швейцарського відділення на Багами було пов'язано з його балотуванням в президенти?

— Так, він це казав. Він сказав, що виборча кампанія буде дуже брудна, і він хоче мати додатковий захист.

В матеріалах справи Лазаренка є лист Круга від 11 серпня 1997, де він пояснює, що Лазаренко перевів гроші на Багами “як гарантування більшої конфіденційності”.

Сам Кириченко також повідомив на допиті, що Лазаренко боявся арешту рахунків у Швейцарії: “Почалося розслідування в Україні, і він боявся, що гроші можуть бути заморожені”.

У підсумку, 96 мільйонів доларів Лазаренка, вилучені зі Швейцарії, були покладені на рахунки двох компаній екс-прем'єра на Багамах — Fairmont та Lady Lake.

Коли в США почалося розслідування, Лазаренко відстоював версію, що це була схованка для боротьби з Леонідом Кучмою. Американські адвокати Лазаренка залучили в якості свідка Володимира Тахтая — особу, яка відповідала за фінансування партії “Громада”.

Він мав дати свідчення про те, що фінансування виборчої кампанії “Громади” в 1998 році було дорогим задоволення. Тахтай навів приклади, що, приміром, утримання “Громади” в Києві коштувало 70 тисяч доларів на місяць. А на Тернопільщині кожен район отримував по 3 тисячі доларів на місяць — загалом щомісяця ішло 50-60 тисяч доларів в розрізі однієї тільки області.

Окрім того, через низку офшорів з грошей Лазаренка фінансувався його медіа-холдінг — газета “Правда України” (через офшорку Nemuro) та телеканал “ЮТАР” (через офшорку Fairway), а також бізнес-активи. Серед матеріалів американської справи можна знайти документи про участь Лазаренка в капіталі оператору мобільного зв'язку Kyivstar. 

За словами Кириченка в суді, він робив придбання медіа для Лазаренка за стандартною схемою: “Я отримував факс він його секретаря, або він міг подзвонити, і я робив трансфер грошей”. Кириченко розповів, що ще в 1995 році Лазаренко придбав 40 відсотків газети “Дзеркало тижня”. Також, за словами партнера екс-прем'єра, 1 мільйон 100 тисяч доларів Лазаренко заплатив за газету “Київські відомості”.

В одному з клопотань адвокати Лазаренка згадали, що протягом підготовки до виборів 1998 року понад 50 мільйонів доларів з грошей Лазаренка було повернуто в українську політику — для підтримки “Громади” на виборах.

“Ці кошти були використані для придбання телестанцій, радіостанцій та інших медіа. В 1999 році президентська кампанія вимагала би ще більше ресурсів”. Такими словами захист теорію, що Лазаренко переховував гроші на коррахунках офшорних фірм у США тільки з метою, щоб до них не дістався режим Кучми. Але ця теорія не дуже переконала присяжних, які безжалісно засудили Лазаренка за всіма пунктами обвинувачення.