Сегодняшние газовые споры между Россией и Украиной со временем войдут в учебные пособия по мировой экономике. Уж больно высока цена вопроса, в котором оказались завязанными в один узел интересы не только двух братских стран, но и государств всей Европы. Казалось бы, все должно быть предельно просто. Есть владелец газа (Россия), есть транзитер (Украина) и есть потребитель (Европа), которые должны были бы прийти к общему взаимовыгодному решению. Тем более, что все страны являются субъектами рыночной экономики, и ни одна из них не имеет права пользоваться исключительными преференциями. Естественно, равенство в интересах, правах и обязанностях всех сторон обязательно должно быть зафиксировано в соответствующих договорах и соглашениях.
Но на начало 2009 года оказались заключенными контракты по газу между Россией и европейскими странами, а вот с Украиной вышла очередная “заковырочка”. На момент подготовки этой статьи (6 января) между российским “Газпромом” и украинским “Нефтегазом” все еще продолжались споры и взаимные обвинения, как по цене на газ, так и по транзиту голубого топлива в страны ЕС. В тоже время, уточним, что, на этот момент времени, не было договора на покупку Украиной газа, но был контракт с Россией на транзит топлива в Европу, действительный до конца 2010 года.
В поисках истины
Стремясь понять логику мышления обеих конфликтующих сторон, автор этой статьи решил ознакомиться с мнением профильных специалистов и экспертов. Сразу скажу, меня, как гражданина Украины, интересует максимальное удовлетворение интересов своей страны в виде государственного заработка на транзите газа. И здесь я, по логике вещей, должен быть на стороне “Нефтегаза”. В тоже время, не дает покоя непонимание решений “родной” украинской власти, которая своими собственными усилиями, раз за разом, создает проблемы своей же собственной стране, России и странам Европы.
Люди сведущие
В этом плане мое особое внимание привлекло мнение двух украинских экспертов, которые 3 и 5 января 2009 года выставили в соавторстве две свои статьи, взаимосвязанные между собой, на сайте “Украинской правды”.Первая из носит название “Україні конче необхідна ринкова ціна на газ”, другая — “Ставка транзиту важливіша за ціну на газ”.
Нужно сказать, что оба материала выполнены на хорошем уровне. Во всяком случае, все специфические аспекты газовой проблемы предельно разложены по полочкам и читатель, в свою очередь, должен был бы высказать им свою признательность.
Видимо, с целью повышения уровня авторитетности своих статей, авторы не просто подписались под ними, но и привели чуть ли не свои автобиографии: “Олександр Ковалко. Радник прем'єр-міністра України на громадських засадах. До грудня 2007 року -- заступник голови правління НАК “Нафтогаз України”. Відповідав у т.ч. за економіку та цінову політику. Закінчив Івано-Франківський інститут нафти та газу. Потім працював на виробництві. Кандидат економічних наук.
Юрій Вітренко. До грудня 2007 року -- головний радник голови правління НАК “Нафтогаз України”. Брав участь у переговорах з “Газпромом” щодо імпорту та транзиту газу. Розробляв економічні розрахунки цін на основні види продукції НАК “Нафтогаз України”, в т.ч. на газ та послуги з транзиту. У різний час працював у провідній міжнародній консультаційній компанії та міжнародному інвестиційному банку (за кордоном). Наразі працює старшим віце-президентом фонду приватних інвестицій. Магістр Ділового Адміністрування (MBA) бізнес-школи INSEAD. Член Асоціації Сертифікованих Спеціалістів з Обліку (ACCA, Fellow)”.
“Газпром” фізично не примушував українську сторону…”
При внимательном ознакомлении с предложенными статьями, мне почти удалось признать, как позитивную, их позицию в части защиты экономических интересов моей страны. Александр Ковалко и Юрий Витренко давая анализ ситуации, связанной с ценой, как по покупке газа, так и по его транзиту, утверждают, что Украина в последние годы довольно часто проигрывает России в части соблюдения своих интересов. Прямо не обвиняя власть в просчетах, тем не менее, они дают понять, что контракты последних лет могли бы быть более выгодными для Украины, если бы они строились на экономических, а не на политических принципах.
Но всю гармонию восприятия их точки зрения разрушила заключительная часть второй статьи, в которой авторы предлагают свой рецепт по наведению порядка в газовых взаимоотношениях между Россией и Украиной.
Нужно подчеркнуть, что они полностью признают юридическую правоту России в контексте базовых условий в контракте по транзиту газа: “…українською стороною в січні 2006 року було підписано контракт, у якому ставка транзиту була зафіксована на рівні 1,6 дол. за тис. куб. м на 100 км до кінця 2010 року. У тому ж контракті зазначено, що ставка може переглядатися лише за згодою всіх сторін. Так, наприклад, за згодою сторін ставка на 2008 рік була піднята до 1,7 дол.
Але у цьому контракті ніде не зазначено, що якщо одна зі сторін відмовляється переглядати ставку на певний рік, то українська сторона може вважати, що ставка є невизначеною. Нажаль, така можливість української сторони не передбачена і іншими правовими документами. Таким чином, позиція російської сторони, що “Нафтогаз” зобов'язаний надавати “Газпрому” послуги з транзиту за ставкою 1,6 дол., є юридично обґрунтованою”; “…контракт є контракт, і “Газпром” фізично не примушував українську сторону фіксувати ставку до 2010 року на необґрунтовано низькому рівні”.
“Українська сторона може просто попередити російську…”
Тем не менее, признавая ущербность позиции Украины в транзитном газовом споре, Александр Ковалко и Юрий Витренко свой рецепт “оздоровления” отношений, как между Россией и Украиной, так и между “Нефтегазом” и “Газпромом”видят в следующем:
“Наявний контракт ігнорувати не потрібно, але є сенс дивитися ширше. Цей злощасний контракт укладено між господарюючими суб'єктами, зокрема, “Нафтогазом”. До честі українських прем'єр-міністрів, як Януковича так і Тимошенко, незважаючи на побажання “Газпрому” вони не закріпили зобов'язання щодо транзиту за заниженою ставкою на рівні міждержавної угоди.
А “Нафтогаз”, як і будь яка інша компанія, може бути просто не в змозі виконати певні положення контрактів. Наприклад, він не може надати іноземним кредиторам аудиторський звіт за 2007 рік, з юридичного погляду перебуваючи в стані дефолту. Невиконання умов контракту дає можливість іншій стороні наполягати на відшкодуванні збитків, звернутися до суду, та зрештою ініціювати процес банкрутства.
У нашому випадку українська сторона може просто попередити російську, що, з огляду на кризу, держава більше не має фінансової можливості компенсувати “Нафтогазу” втрати від невигідного контракту на транзит. Ну не має в державі зараз зайвих 5,7 млрд. дол.
З огляду на скрутний фінансовий стан “Нафтогазу”, втрата державної підтримки практично означає неспроможність “Нафтогазу” виконувати свої зобов'язання. Для іноземних кредиторів держава зможе запропонувати обмін на державний борг (щоб остаточно не вбити імідж України), а от щодо транзиту такого запропонувати не зможемо -- бо не вважаємо це справедливим.
При цьому у повній відповідності з міжнародним на національним правом держава вилучить зі статутного фонду “Нафтогазу” всі основні активи, в т. ч. ГТС (ця можливість прямо передбачена чинним законодавством), а для “Газпрому” залишить можливість претендувати на залишки. Правда, він буде у черзі після української податкової, українських банків тощо.
“Газпром” одразу зрозуміє, що це означає, що нічого взяти з “Нафтогазу” він не зможе. Якщо не зрозуміє, доведеться переходити від слів до справи. До речі, недоотримані доходи від транзиту не становлять виключний перелік проблем “Нафтогазу”, тому його банкрутство та створення на базі його активів нової компанії, здатної ефективно протистояти “Газпрому”...
Варіант з банкрутством “Нафтогазу” є ключовим технічним аргументом у переговорах з “Газпромом”. …
В умовах стрімкого падіння попиту на газ та інтересу інвесторів (кредиторів) до “Газпрому” внаслідок економічної кризи, російська компанія вимушена змінювати поведінку та докладати всіх зусиль, аби переконувати партнерів у стабільності експортних поставок газу. Інакше ні ринкові позиції, ні рівень капіталізації “Газпрому” повернути буде неможливо. Чи цього хоче російська еліта?...
Що відбудеться в Росії, якщо повністю перекрити транзит з української сторони, мабуть, можна не пояснювати…
Паралельно з “умовлянням” “Газпрому” почати розглядати приведення транзитного тарифу до рівня економічної собівартості, українська сторона повинна перейти від слів до справи у залученні авторитетних експертів для обґрунтування транзитного тарифу…
Також треба публічно звернутися до урядів європейських країн, до міжнародних, українських та російських ЗМІ, мовляв, унаслідок багаторазового заниження транзитного тарифу, Україна починаючи з 2006 року, втрачала мільярди доларів…”.
Вот так
Предлагается практически искусственно обанкротить “Нефтегаз”. При этом, государство (!) должно повести себя, как самый бессовестный партнер, придумавший бесчестный способ не только избавиться от действующего контракта, но и “кинуть” “Газпром” на средства в виде долгов после банкротства “Нефтегаза”.
По замыслу авторов “ноу-хау” выходит, что Украина сначала должна обанкротить госпредприятие, а затем “вилучить зі статутного фонду “Нафтогазу” всі основні активи, в т. ч. ГТС”. При этом, такую атаку обязательно нужно обеспечить медийным сопровождением: “Також треба публічно звернутися до урядів європейських країн, до міжнародних, українських та російських ЗМІ”. В общем, имеем в наличии все признаки проведения современной рейдерской атаки.
Что, быть может, дает ответ на вопрос, почему в Украине столь развито рейдерство и никто с ним кардинально не борется? Уж если самому государству предлагается заняться таким противоправным делом, то что говорить о субъектах этого государства?
Уровень мышления советника Тимошенко
Обратим внимание на то, что один из соавторов “идеи” имеет статус советника премьер-министра страны, в нашем случае, Юлии Тимошенко. В принципе, наша Юлия Владимировна, как говорится, собаку съела на поприще объегоривания своих поднадоевших партнеров за счет дистанцирования от них с одновременным обвинением их же во всех смертных грехах. Чего стоит ее одно из последних заявлений о том, что она уходит в оппозицию к президенту Украины, НБУ, да и всему тому, чем сейчас она же и руководит в стране.
И предложение о банкротстве “Нефтегаза” вполне вписывается в арсенал политических инструментов, применяемых БЮТ и его лидером в борьбе с оппонентами. В тоже время, на момент подготовки этой статьи не было неизвестно, разделяет ли Юлия Владимировна мнение своего советника.
Но не думаю, что бы она захотела остаться в украинской и мировой истории самым безответственнымпремьер-министром самой беспардонной страны.
Тогда вопрос возникает к уровню мышления одного из ее ключевых советников — Александра Ковалко.
При этом особую тревогу вызывает то, что его соавтором выступилЮрий Витренко,бывший еще год назад главным советником главы правления НАК “Нафтогаз України”. Не свидетельствует ли это о том, что в НАКе “идею” межгосударственного рейдерствамогут все-таки рассматривать всерьез?
Михаил ШИШЛЯННИКОВ