Сьогодні має підійти кран, який підніме затонуле судно.
Друге занурення водолазів, яке вони здійснили в середу пізно ввечері, знову не дало результатів. Рятувальники працювали і вночі. Двоє з них мало не загинули.
Учора зранку спеціалісти української комісії, яка на місці допомагає китайським водолазам, повідомили телефоном керівнику оперативного штабу Валерієві Коваленку, що умови роботи залишаються вкрай складними: сильний вітер і туман над водою, а у воді — видимість 30—40 сантиметрів і сильна течія, яка в каналі, де сталася аварія, двічі на добу змінює напрям. Це створювало ризик, що крани не витримають і течія переверне судно, яке вони утримують у припіднятому стані, тож пірнальники працювали дуже обережно. Загалом, станом на вчорашній день було обстежено п’ять кімнат із 32, які є на судні.
Учора готували місце під великий кран, який має прибути сьогодні й підняти судно. Приблизно в середині дня за київським часом планувалося останнє занурення, під час якого посилені групи водолазів мали спробувати ще раз проникнути всередину “Нафтогазу—67”.
Уже вчора вранці з’явилася інформація, що китайська сторона зняла з операції статус рятувальної, що означало: до приходу великого крана ризикувати життям своїх водолазів вони не будуть. Співробітники української комісії не підтвердили цієї інформації — за їхніми словами, роботи велися у таких самих масштабах і темпах, як і в попередні дні. Про це, мовляв, українцям удалося домовитися з китайською стороною.
Тим часом у дві родини, Олександра Піскунова та Олександра Кардаша, вже принесли сумну звістку. Зважаючи, який це удар для рідних, вдома у них залишили чергувати медсестер. В Олександра Піскунова залишилися дружина на четвертому місяці вагітності й ще одне дитя.
Узагалі, за кожною родиною моряків закріплені окремі співробітники “Чорноморнафтогазу”, які мають опікуватися і допомагати рідним морально і матеріально. За китайськими законами, тіла моряків можуть відправити на батьківщину не менш як за тиждень.
Родичі решти моряків сподіваються до останнього. “У нас недавно померла бабуся, а після цього приходить отака звістка, — кажуть рідні матроса Дмитра Акуленка. — Але ми навмисно зняли траур, аби не притягати негатив. Ми віримо, що їх знайдуть живими, інакше й бути не може”. Мати матроса Дмитра Назарця взагалі є прикладом, який підносить дух решті. Вона одягла на шию білу шаль і тримає таку тверду впевненість, яка зробила б честь будь—якому чоловікові: “Я вірю, що він повернеться, моє материнське серце мені каже, що він живий, — каже мужня жінка. — Я не думаю про погане, у мене просто немає такого передчуття!”.
Спільна біда поріднила всіх цих людей. Сидячи в оперативному штабі у Чорноморському, вони разом зі співробітниками “Чорноморнафтогазу” постійно обговорюють можливість порятунку своїх рідних, хапаючись за кожну соломинку. “Адже вони не могли спати, на приладах було видно зближення кораблів, там була прекрасна професійна команда і найкращий капітан, який, напевно, ще до зіткнення дав команду задраювати люки і герметизувати приміщення, а значить, там залишилася повітряна подушка, і вони можуть сидіти, дихати й чекати порятунку. Ті ж, які були на палубі, напевно, зіскочили у море — вони ж моряки, вміють собі дати раду в морі”, — така єдино прийнятна логіка тих батьків, дружин, матерів, братів і сестер, які зібралися у невеличкій актовій залі у Чорноморському. Певності їм додає і звістка, що Олександра Піскунова та Олександра Кардаша знайшли в каюті та в коридорі біля люків, які ті, напевно, задраювали під час удару.
Родичі чекають на кожен випуск новин, і їх дуже ранить, коли з екранів диктори заявляють про “пошук тіл моряків”. На один із телеканалів обурені родичі навіть телефонували, і там пообіцяли врахувати їхнє зауваження.
А тим часом...
Їх ще шукають
Шістнадцятеро моряків офіційно вважаються зниклими безвісти. Списки з їхніми прізвищами вивішено в оперативному штабі.
1. Андрій Губін, старший помічник капітана, 1965
2. Дмитро Макаров, другий помічник капітана, 1981
3. Микола Іваниченко, боцман, 1957
4. Віталій Великий, старший механік, 1972
5. Володимир Івченко, другий механік, 1975
6. Дмитро Анісімов, четвертий механік, 1987
7. Ігор Дирда, електромеханік
8. Микола Кінюк, старший електрик, 1954
9. Андрій Баранович, старший моторист, 1962
10. Максим Таран, моторист першого класу, 1982
11. Віталій Бондар, моторист першого класу, 1975
12. Едем Анетов, моторист першого класу, 1964
13. Максим Ніженський, матрос першого класу, 1983
14. Дмитро Назарець, матрос першого класу, 1979
15. Дмитро Акуленко, матрос першого класу, 1983
16. Ольга Марсова, кухар, 1957
Олег СНІГУР