Саме цією класичною фразою відомого драматурга окреслюється ситуація, що склалася навколо рішення сесії Бондарівської сільської ради від 18 жовтня 2007 року про надання дозволу ВАТ “Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат” на збір матеріалів погодження місця розташування дослідно-промислової дільниці на території означеної сільради в межах населеного пункту (с. Заруддя).
Чутки
Гучний і, як пізніше виявилося, із серії “чули дзвін...” поголос пішов не лише Бондарями та Заруддям, а й прокотився шпальтами окремих міських кременчуцьких газет. Мовляв, на Полтавщині мають намір запустити в роботу родовище залізистих кварцитів, а мешканці села Заруддя проти. Процитували ЗМІ і громадського активіста Ганну Капустян, яка заявила, що “депутати Бондарівської сільради під тиском сільського голови Леоніда Заїченка без згоди мешканців дозволили забрати 5 гектарів нашого села. При живих людях будуть проводитися небезпечні дослідження...” У схожому ключі подане і клопотання мешканців Заруддя депутатам сільської ради, Верховної Ради України, Секретаріату Президента України та Полтавській обласній раді, що в ньому вимагається не приймати рішення про виділення земельної ділянки та створити незалежну комісію з фахівців для вивчення ситуації.
Реалії
Саме їх і намагалися донести людям минулого тижня на сесії Бондарівської сільської ради, що пройшла у приміщенні Зарудянської школи за участі широкого загалу місцевої громади.
Аби розставити всі крапки над “і”, на неї були запрошені директор Єристівського кар'єру Віктор Олюха, керівник групи з регулювання земельних питань Полтавського ГЗК Валерій Поляков, начальник відділу земельних ресурсів у Кременчуцькому районі Євгеній Кусяка, начальник юридичного відділу районної ради Юрій Брусник, спеціалісти-гідрогеологи. Однак, агресивно-застережливе: “Ви на чиє замовлення приїхали писати? Влади?”, що ним прямо з порогу зустріла пресу уповноважений представник категорично налаштованої частини місцевого населення, мало дещо неприємний присмак і вже наперед обіцяло певну упередженість очікуваної розмови.
В принципі, майже так і було. Пояснення сторони-замовника якщо й вислуховувалися, то почасти коментувалися не зовсім доречними, а то й несправедливими зауваженнями чи репліками. Присутнім у залі докладно і зрозуміло було викладено суть справи: про виділення землі поки що не йдеться. Підприємство лише попросило в сільської ради дозвіл на збір усіх необхідних документів, що засвідчували б можливість погодити місце розташування в межах села Заруддя дільниці для проведення гідрогеологічних досліджень характеристики ґрунту. Це необхідно для того, аби зробити висновки про доцільність (або її відсутність) у невизначеному майбутньому працювати над проектом розробки родовища. Лише маючи на руках позитивні висновки всіх служб — екологічної, санітарної, архітектурно-будівельної та інших, — на сесію винесеться питання про затвердження матеріалів погодження місця розташування об'єкта. І тільки тоді може йти мова про виділення земельної ділянки під нього і дозвіл на буріння скважин — для проведення досліджень.
Ці роботи не матимуть абсолютно ніякого шкідливого впливу на довкілля. Про це говорили і названі вище запрошені спеціалісти, і сільський голова, й окремі депутати сільської ради, і просто мешканці села, які розуміються на таких питаннях. Переконливо доводив доцільність і користь для громади від позитивного вирішення порушеної проблеми і депутат районної ради Юрій Петренко. Адже ще навіть не маючи певних гарантій отримання дозволу, комбінат уже придбав для сільської медицини кардіограф за 11 тис. грн., завіз безкоштовно 1000 кубометрів щебеню для підсипки доріг. Хоча, між іншим, міг би цього й не робити: подібні відшкодування не передбачені законодавством — землю заявник просить у користування лише на 2 місяці.
Зрештою, після більш як двогодинної дискусії, здається, дійшли консенсусу: зі щойно наданими сільській раді документами, підготовленими Полтавським ГЗК, всі бажаючі зможуть ознайомитися. Озвучена ж на сесії вимога протестуючої сторони про створення незалежної комісії фахівців так і не набрала чітко окреслених обрисів.
Висновок
Чи можна було уникнути такої ситуації? Безперечно, так. Якби контакт місцевої влади з громадою був тіснішим, якби депутати завчасно отримували письмові запрошення на сесії з указаним її порядком денним, якби люди перестали послуговуватися “зіпсованими телефонами”, якби не котилося сільською вулицею оте наше правічне “одна баба сказала”... Зарудян зрозуміти можна: екологічна біда їхнього краю нині й на воду дмухати змушує. Але ніж вірити пущеній кимось “качці”, чи не мудріше звернутися за поясненням до тих, кому ви делегували повноваження представляти ваші інтереси в суспільстві?
Т. КЕРІМОВА