Проте і з ними можна було би більш-менш безболісно співіснувати в межах єдиного державного утворення, якби вони в цьому утворенні не захопили владу. Але позаяк вони її захопили і віддавати зовсім не збираються, то співіснування з ними стає таки відчутно — вживу різкіших слів — гидким і ганебним. Ми потроху перетворюємося на депресивну околицю, втрачаємо будь-які можливості впливати на долю своєї країни. Стаємо такими собі аборигенами з гірськолижного курорту “Буковель” — обслугою для значно грошовитіших та агресивніших панів зі Сходу.
Федеративний устрій нічого не вирішить і не змінить, якщо центральна, київська влада залишатиметься насправді “донецькою”. Отже, якщо ми вимушені розглядати тільки найгірші варіанти, то в будь-якому разі не федералізацію і не якусь там автономію. На чому ми маємо всіма силами зосередитися — це на цілковитому виключенні “донецького” фактора з українського політичного процесу. А як його цілком позбутися? Звичайно ж, тільки виведенням цього регіону за політичні межі країни. От і все.