Наразі зареєстровано 13 альтернативних законопроектів, у яких представники різних, в т.ч. ідейно протилежних, політсил одностайно пропонують продовжити мораторій, мотивуючи в основному тим, що не напрацьована достатня законодавча база, не прийнятий “Закон про обіг земель”, та й люди проти.
Все логічно, за винятком того, що ці аргументи застосовуються і повторюються 17 (!) років поспіль. 17 років суспільство не готове, відповідного закону нема, треба ще попрацювати. Але ринок працює.
Бізнес пристосувався до ситуації і знайшов юридичні механізми обходу мораторію. Один із найпопулярніших шляхів фактичного продажу — емфітевзис.
Коли власник не може продати землю, натомість продає право нею керувати та обробляти на тривалий період, хоч і 200 років.
Таку ж функцію може виконати і договір оренди ділянки на термін до 50 років. Продати (чи отримати) підмораторну земельну ділянку можна за допомогою міни, дарування, фіктивного боргу, договорів “заднім числом”.
Можна прогнозувати, що далі в Україні в умовах мораторію кількість як “сірих”, так і тіньових схем буде лише збільшуватись.
Підтвердженням є оголошення на сайтах з продажу. Достатньо зайти на сайт OLX, ввести в пошуку “продам пай”, — і ресурс видасть немало пропозицій.
Завдяки рокам “патріотичного” (не дамо розпродати рідну землю) чи “обережного” (ще не визначились із запобіжниками) популізму маємо:
розквіт корупційних схем на ринку землі;
недоотримання власниками паїв $600-800 щорічно та економікою країни 1,5% ВВП;
сформовану “орендно-цвинтарну” модель ринку с/г земель, за якої власник паю, що не має фізичної можливості чи бажання його обробляти, або здасть землю в оренду, або помре;
“знищених” понад 1 млн. га українських ґрунтів;
близьку перспективу виплат грошових компенсацій від €2 до 75 тис. кожному позивачу до Європейського суду з прав людини через порушення їхніх конституційних прав.
понад 1,4 млн померлих власників паїв, які отримали землі під час паювання на початку 1990 років (20%).
Сьогодні власники паїв — переважно люди старшого віку, з сільської місцевості, пенсіонери з невисоким доходом. Позбавляти їх права розпоряджатися власністю не порядно, особливо з боку тих, хто не має фінансових проблем. А депутатський корпус, здебільшого, є саме таким.
Фактично, депутати, які підтримують мораторій, закликають силами (і коштами) цих пенсіонерів “берегти українську землю”, самі іноді стаючи фігурантами корупційних земельних епізодів.
Більшість селян (і власники паїв — не виняток) виживають не за рахунок орендної плати за сільгоспземлі, а за рахунок присадибних ділянок. Город разом із домашнім господарством дають селянину більший дохід, ніж гектари зданої в оренду землі.
У той же час, на доходах із сільгоспземель збагачуються агрохолдинги, великі орендарі, що встановлюють рекорди експорту сільгсппродукції за кордон, а також впливають на ріст цін на цю продукцію на внутрішньому ринку.
Протягом останньої каденції чинні депутати мали достатньо часу для прийняття необхідних законодавчих актів, проте знову прагнуть надати перевагу “благородному ничегониделанию” перед відповідальністю за хід реформ.
Принципова різниця поданих до розгляду законопроектів іноді полягає лише у термінах, на які пропонується зберегти, “законсервувати” ситуацію. Рік, два, три, п’ять, десять...
P.S. На найвищому рівні говорять про соціальну справедливість, проте одній з найбільш незахищених верст населення відмовляють у реалізації гарантованого Конституцією права, розповідаючи, що так і має бути.
доктор економічних наук, експерт із земельних питань