На спільній пресконференції з Олександром Лукашенком російський президент Володимир Путін заявив, що процес переговорів з Україною “зайшов у глухий кут” через Крим, Севастополь і Донбас — нібито українська сторона спочатку погоджувалася виключити ці території з режиму міжнародних гарантій, які мають бути надані Україні, а потім відмовилася від цієї позиції. І все знову зайшло в глухий кут.
Потрібно розуміти, що сам Володимир Путін розмовляє дипломатичними алегоріями. І для нього “виключення” Криму, Севастополя та Донбасу з режиму гарантій — це, ймовірно, насамперед, визнання Україною “російського статусу” Криму та “незалежності” “народних республік”.
Цілком не випадково вимога “вирішити питання” Криму та Донбасу завжди була однією з головних вимог Москви на переговорах з Україною — і нікуди не дінеться з порядку денного. Може, звичайно, скластися ілюзія, що Путін змириться з нейтралітетом України та її відмовою від НАТО. Але тієї ж хвилини, коли українська делегація заявляє про свою згоду з нейтралітетом, на столі з'являється Крим. Саме визнання “російського статусу” Криму, а не “відкладений статус” на 15 років, як пропонували українські учасники переговорів. Не більше і не менше.
Може, звичайно, виникнути питання, чому Володимир Путін так відчайдушно тримається за цю українську згоду з “російським статусом” Криму, чому вона є для нього принциповим питанням переговорів. Але у своєму уявленні про цілі війни проти України Путін логічний, визнання Україною “російського статусу” Криму для нього, певен, не дурість, а мета.
По-перше, таке визнання має, на думку російського президента, спонукати інші країни до визнання російського суверенітету над Кримом. Нехай це навіть не зроблять західні країни, але визнання Криму Україною, напевно, відкриє можливості для аналогічних рішень з боку союзників Кремля. І кожен такий крок переконуватиме світ, що питання Криму вирішене раз і назавжди, якщо вже й Україна від цієї території відмовилася.
По-друге, таке визнання, певен, стане для російського президента можливістю говорити про те, що одна з головних цілей “спецоперації” виконана, “російському Криму” ніщо не загрожує. І навіть якщо Україна раптом все одно вступить до НАТО, вона вже не повертатиме Крим за допомогою сили, бо сама погодилася з тим, що це не її територія. А отже, Путін запобіг Третій світовій.
По-третє, це все та сама “політика салямі”. Сьогодні Україна визнає російський статус Криму та створюється прецедент визнання самою Українською державою факту анексії власних територій. А завтра, впевнений, Москва приєднує Донбас і теж вимагає від України погодитися з російським статусом Донбасу. А післязавтра “референдум про приєднання до Росії” відбудеться у будь-якій “херсонській народній республіці” — і також пропонується визнати її входження до Росії.
Адже не випадково перед нападом на Україну Путін стверджував, що “всім народам України” має надаватися право “самостійно визначити свою долю”. А якою може бути ця доля, крім як приєднатися до Російської Федерації — краще, з української ж згоди.
Тому від своєї вимоги визнати Крим Путін, гадаю, не відступиться. Для нього визнати Крим — це дати йому можливість і надалі знищувати Україну. Адже це і є, певен, його головна мета.
Віталій ПОРТНИКОВ