Уряд “реформаторів” виявився насправді урядом ліквідаторів, і тепер вони ліквідують усе: незалежність Української держави, саму державу і, зрештою, український народ. Слова національного гімну зневажено, свободи вже немає, є сатрапія, маріонеткове утворення, де тільки сатрап на побігеньках у Кремля може тішитися ознаками своєї бутафорської величі. Ліквідовані й надії на мир та безпеку в Європі, бо після підписаного в Харкові акта фактичного аншлюсу перед Росією відкриваються безмежні можливості енергетичного, політичного та військового шантажу. Наступним етапом буде створення так званого “спільного” Чорноморського флоту, а потім і “спільних” збройних сил. Про це вже свідчать балачки, що Севастопольська база — “наша”, й обіцянки будувати на наших верф’ях кораблі російського флоту. Уряд ліквідаторів забезпечить нас усіх “робочими місцями”: запропонує стати виробниками російського “гарматного м’яса”.
Хто винен? Провина падає на кожного з нас, відверто сказав Юрій Луценко в ефірі “5 каналу”, маючи на увазі теперішніх опозиціонерів, але найбільша провина падає, звичайно, на того, хто мав найвищу владу та відповідальність, а став жалюгідним, за словами Шевченка, “юбкоборцем” і лжемесією, потім гальванізував політичний труп Януковича, а наприкінці, прагнучи вирядитись у шати Понтія Пілата, замість умити руки, з головою заліз у “багно смердюче”. Опозиція має тепер унікальний шанс: або вона справді об’єднується, забувши про давні чвари та дріб’язкові амбіції, “ЄЦ’и”, “правиці” та “лівиці” й захищає державу та народ, або йде в небуття разом із ними, іншого шансу вже не буде, після наступних етапів “реформації” і “стабілізації” країни опозиція втратить парламентську трибуну, внаслідок законодавчих та виборчих маніпуляцій чесні люди й патріоти вже не потраплять до парламенту. Треба діяти швидко і покласти край здійснюваній тепер у країні освітній політиці мракобісся та культурного геноциду, “толерантність” до такої політики — ганебне тавро раба на чолі кожного українця. Відтепер єдиним бастіоном і єдиною надією зберегти державу та народ є українська мова, лише беззастережний захист її в усіх сферах суспільного життя може правити за критерій громадянської чесноти, ніхто не забороняє інших мов, але утвердження позицій української мови сприятиме і зміцненню громадянського суспільства, і збереженню держави.
Влада хоче “нагодувати народ”. Чуєте, ми — худоба, нас треба годувати. Влада заганяє нас у хлів і накладає повні ясла отруйного газу, а на додачу — чужого культурного комбікорму, щоб ми забули смак свободи й батьківщини.
Ми стоїмо на порозі “остаточного розв’язку” “українського питання”, і тому треба чинити гуманітарний спротив, кожен громадянин повинен боронити українську мову, бо нині — це єдиний спосіб зберегти державу й тепер уже досить примарну перспективу справді жити в “сім’ї вольній, новій” європейських народів. Де поділася російська інтелігенція, оті ревнителі істини, добра й краси, невже всі тепер — чорносотенці? Якщо вам, російські інтелігенти, справді дорогі правда і добро, захищайте українську мову, бо тільки вільна українська держава може бути запорукою свободи в Росії. Невже вам паморочать голову імперські марення, невже вас тішить думка про нову імперію зла, яка вкриває метастазами ввесь світ?
Статус окупованої маріонеткової країни, дивізії московських рясоносців, які “постом і молитвою” нищать народ і державу, уваровське освітнє мракобісся — все це зникне, але треба прокинутися, відчути себе громадянами єдиної неповторної країни, що опинилася в осередку боротьби за свободу, за справді багатополюсний, рівноправний світ. Борімося й пам’ятаймо: “Слово, моя ти єдиная зброє!..” Тепер або ніколи, ще кілька років “стабілізації” — й країну затопить мертвотне болото.
Петро ТАРАЩУК