Якщо дуже спростити те, що сказали міністри закордонних справ Франції та Німеччини в Києві, то можна все звести до формули: перемир'я — особливий статус — вибори на Донбасі — контроль над кордоном.
Пропозиція європейців — це, звичайно, більш ніж серйозний удар по нашим позиціям. Але, по-перше, це все не смертельно. А, по-друге, це ще не значить, що нам потрібно здаватися. У нас немає іншого варіанту ніж іти за формулою: перемир'я — контроль над кордоном — вибори.
Для того, щоб зрозуміти, що нам робити далі, потрібно постаратися вирішити, а що ж буде, якщо ми погодимося чи не погодимося на пропозицію німецько-французького десанту.
Варіант перший: ми погодилися (пишу дуже схематично, бо є маса умовностей). Справді на деякий час запанує мир. Теоретично парламент прогнеться і прийме закони і відбудуться вибори на Донбасі. Що далі? Далі ми входимо в перевибори парламенту і, очевидно, президента. Паралельно у нас виникає глобальне громадянське протистояння і ми входимо в громадянський конфлікт, який має всі шанси перейти в громадянську війну з бурятами на чолі донецьких військ. Той хто вважає, що після цього Україна не перетвориться на ряд осколків — повний ідіот.
Варіант другий: ми посилаємо (культурно) наших європейських партнерів і стоїмо на тому, що спочатку — контроль кордонів. Чим це нам грозить? Зняттям санкцій з Путіна? Ну що ж, тут ми безсилі. Путін почне повномасштабну операцію? Від цього ми не застраховані. Нам просто потрібно знову тягнути час і вимагати нових гарантій, нових домовленостей, нових меморандумів. І готуватися до війни.
І німці, і французи вирішують не наші питання, вони вирішують питання виборів. Як би це не звучало, але Путін теж вирішує свої передвиборчі питання. Але наша головна проблема полягає в тому, що більшість наших політиків також вирішує передвиборчі питання. Україна ще ні на що не погодилася, а у нас вже кричать про кулуарну здачу державності. Нас може врятувати, перш за все, закритий рот цілого ряду видатних діячів.
Чи є голоси в парламенті за вибори на Донбасі? Немає. Чи треба зараз самим лякати себе? Не треба. Але чи потрібно вести довгі переговори за закритими дверима? Просто необхідно, бо інакше ми втратимо все. І переговори за закритими дверима — це не зрада, це пошук виходу з кризи, пошук шляху, щоб не почалася повномасштабна війна.