Аналітики Інституту української політики провели розрахунки та аналіз стану справ у ПР в регіональному розрізі, враховуючи дані виборів 2007 і 2012 років. Вийшла надзвичайно цікава ситуація.
Після парламентських виборів з'явилося чимало публікацій, які аналізують питання успіху чи неуспіху “партії влади” — Партії регіонів. Дискусія ведеться довкола того, чи можна вважати нинішні вибори перемогою ПР. З одного боку — найвищий результат з-поміж партій, вперше в історії України правляча партія отримує такий рівень підтримки. З іншого — втрачено чимало голосів, колись базові регіони показали “просідання” рейтингів, а значна кількість виборців, які раніше голосували за ПР на Сході, тепер проголосували за комуністів. Плюс втрачено в електоральному сенсі Київ.
Хоча це — лише поверховий аналіз. Необхідні більш глибинні дослідження — в тому числі математичні.
Аналітики Інституту української політики провели розрахунки та аналіз стану справ у ПР в регіональному розрізі, враховуючи дані виборів 2007 і 2012 років. Вийшла надзвичайно цікава ситуація.
Візьмемо до уваги те, що кожна область дає певний внесок у загальний результат. У 2007 році голоси, що віддавалися виборцями за ПР у тому чи іншому регіоні, давали у результаті певну кількість віртуальних “кандидатів від області”. Умовно кажучи, якщо у Верховну Раду було обрано 175 депутатів від Партії регіонів, за яких проголосували 8 013 895 виборців, то Донецька область, в якій за ПР проголосували 1 720 073 виборці, могла гордитися 37,561 народним депутатом з загальної чисельності фракції. А от на частку Полтавської області припадало всього 4,17 депутата. Розрахунки доволі прості і нехитрі.
На виборах 2012 року голосування відбувалося за змішаною системою. Тобто, голосували за партію (отримуємо віртуальних депутатів від кожної області, враховуючи кількість голосів, відданих за список) і за окремих кандидатів (отримуємо цілком реальних депутатів, обраних у області). Плюсуємо ці показники (оскільки нас цікавить насамперед конкретний результат партії, який у стінах Ради складається з спис очників і мажоритарників, рівноцінних між собою за статусом.
І ми бачимо, що Донецька область дає за ПР вже майже на 500 тисяч менше голосів, відповідно отримуючи лише 15 “віртуальних депутатів” у загальному списку (вдвічі коротшому — у відповідності до нових правил), натомість має 21 депутата-мажоритарника.
Співставляємо результати 2007 і 2012 років. Донецьку область тоді представляли 37,561 депутат, зараз — 36. Тобто, нинішній результат — це 95,9% від результату 2007 року (який беремо за 100%)
У результаті маємо наступну таблицю, яка дає можливість поглянути на ситуацію в Партії регіонів у розрізі країни та окремих адміністративних одиниць:
Як бачимо, найкраща ситуація — в динаміці — у Київській, Закарпатській та Чернівецькій областях. Не вникаємо в суть питання — якою була методика підвищення рейтингів. Говоримо лише про результат. Натомість бачимо просідання позицій ПР на Сході — навіть у Луганську та Донецьку. У тій же Чернівецькій області представник Партії регіонів 27-річний Артем Семенюк не просто виграє вибори — він демонструє результат у 57,54% голосів виборців! Партія регіонів демонструє перший результат у Закарпатській області та другий результат у ряді центральноукраїнських областей та на Буковині.
Можна говорити про адміністративний характер успіху — але тоді би він був помітним насамперед на Сході. Тобто, існують інші, більш глибинні моменти, які диктуються і зміною географії політичного проектування, і ментальними особливостями, і — особливо — роллю тих чи інших регіональних лідерів, здатних вести партійну роботу і вигравати вибори (або ж — навпаки — випадкових людей на відповідальних посадах).
Одним словом, математичний матеріал — це можливість для дискусії та для порівняльного аналізу. Найближчим часом підготуємо подібну картину для “Батьківщини” та комуністів — теж не менш цікавий інтелектуальний продукт. Буде також цікаво порівняти результати “Свободи” — в розрізі регіонів.
Одним словом, стежте за публікаціями Інституту української політики.
Кость БОНДАРЕНКО
