Суспільство, яке ставиться до влади з — погодьмося, цілком вмотивованими — недовірою та презирством, починає не довіряти “руці, що дає”. Ганебно, що перша особа держави може собі дозволити подарувати музеєві картину з неперевіреною історією, з, так би мовити, нечистою “родословною”. Погано, що Президент не обтяжив себе наміром пояснити, яким чином картина була передана йому (Юра Єнакієвський приніс і сказав: “Ну на, віддаси музею, круто буде”?). Зрештою, не дуже добре й те, що посередником між Президентом та культовим для українців осередком духовності стала людина з ще більш яскраво вираженим, ніж у передавача картини, сумнівним минулим.
Цікаво, що датована 1910 роком картина була куплена Державним історичним музеєм Росії зовсім недавно, два роки тому. “Придбання картини І. Рєпіна “Прометей” заповнює потребу музею в необхідному елементі нової експозиції — творові, що розкриває важливу для початку ХХ ст. тему духовного, філософського, релігійного пошуку російської інтелігенції епохи Першої світової війни, революції 1917 р. та громадянської війни”, — йшлося в тексті, яким Державний історичний музей РФ запрошував відвідувачів на виставкову презентацію картини 12 березня 2010 року. Інформації про те, щоб музей продавав це полотно, немає.
Можливо, йдеться про авторську копію? Чи, навпаки, авторську копію днями було подаровано Шевченковому музею? Ганна Манжара, головний зберігач фондів музею ім. Шевченка в Каневі, переконує “Украъну молоду”: “Подарована картина Іллі Рєпіна “Прометей” є оригіналом, про що свідчить експертний висновок Третьяковської картинної галереї”. А який же “Прометей” висить у залі №39 російського Історичного музею?
До речі, Рєпін писав цю картину з конкретною алюзією на Шевченка як особистість та на Шевченкову поему “Прометей”. Згадаймо, що художник писав і портрет Тараса, і сюжетну картину про його виїзд на заслання. Рєпін також створив ескіз пам’ятника Шевченку, який задумували ще до революції встановити в Києві, але цей проект не відбувся.
Тарас ЗАКУСИЛО