Що ми створили за 20 років? Країну, яка за рівнем життя народу знаходиться поряд з найбіднішими державами світу. Нині багатії з партії влади виносять плани урізати соціальні пільги найбільш пограбованим верствам населенням.
Чиновника поправили
Нестор Шуфрич своєю вихваткою в Мелітополі може позбавити Партію регіонів кількох відсотків підтримки найактивніших виборців.
Більше того, несподівана заява одного з лідерів регіоналів, заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони про те, що закон про соціальний захист дітей війни більше не будуть виконувати, викликала шок серед 7 мільйонів українців.
Влада не думає як поліпшити добробут народу, а як урізати доходи найбідніших.
Нестор Іванович, заможна людина, чиї багатства впали як манна небесна з рога достатку під час дикої приватизації, на зустрічі з виборцями на Дніпропетровщині заявив наступне: “Діти війни? Я чесно вам скажу, от не ображайтесь, цей закон більше виконуватись не буде. Ось ображайтеся, не ображайтеся, але це чесна відповідь — це була авантюра”.
Через кілька годин високопоставлений чиновник заперечив сам себе, ніби його неправильно зрозуміли й вирвали думки з контексту. Несторе Івановичу, невже слово “авантюра” має двояке значення?
Виникає запитання, коли ж Нестор Шуфрич говорив правду, наодинці зі своїми виборцями, чи після реакції на несподівану заяву?
Новина з Мелітополя облетіла всю країну і викликала запитання серед найменш захищених верств населення. Можна припустити, що хтось в Україні все-таки відслідковує резонансні події, тому Нестору Шуфричу довелося змінити свою думку, щоб перед виборами не збурювати народ.
Підступні плани
Я автор і ініціатор прийняття закону про соціальний захист дітей війни, і добре пам’ятаю, як Партія регіонів була серед конституційної більшості, що голосувала у парламенті за його підтримку.
Більше того, ми не забули, як пункт про допомогу дітям війни увійшов до соціальних ініціатив президента Віктора Януковича.
Що ж трапилося у Мелітополі? Епатажний чиновник вибовкав далекосяжні плани партії влади чи його понесло на художню самодіяльність. Щодо самодіяльності, не віриться, вже занадто великий політичний та чиновницький досвід у Шуфрича.
Які би пояснення нині не знаходили, очевидно одне: що в партії влади в планах — це в холерика Шуфрича на язиці. Схоже, що чиновник не стримався і до виборів передчасно вибовкав таємниці влади.
Якщо влада хоче зробити крок назад, то нагадаю, що мова йде про 7 мільйонів українців, яким випало жити і працювати у роки найжахливішої війни минулого століття.
Друга світова війна обпалила дитячі долі незалежно від того, на чиєму боці воювали батьки. В одного тато був червоноармійцем чи партизаном, в іншого — бандерівцем чи поліцаєм. Але ж діти не винні! Вони не повинні відчувати, що держава про них забула і не захищає.
Саме на дитячі плечі лягли тяжкі післявоєнні часи відбудови нашої країни. Вони все пережили: холод, голод, трудодні в колгоспах, мізерну зарплату на заводі.
У парламенті, коли я уперше у 2003 році заявив про особливість цієї соціальної групи, більшість народних депутатів сміялися наді мною. Юлія Тимошенко іронічно сказала: “Ти ще придумай внуків війни”.
Нині це найменш захищена соціальна група людей. Закон передбачає не стільки пільги, як дань суспільства дітям війни. Вони не мали можливості повноцінно вчитися, а горбатилися на всю країну.
Статус дітей війни — це 30-ти відсоткові надбавки до пенсії й 25-ти відсоткові пільги за комунальні платежі. Мова йде про 120-130 гривень доплат щомісячно. У масштабах країни — це 6-8 мільярдів гривень на рік. Не 160 мільярдів, як вважає Шуфрич.
У масштабах України — це лише кілька відсотків від переказаних на Кіпр мільярдів наших олігархів, які безцінь приватизували найбільш прибуткові підприємства.
Перед виборами політичні сили та влада обіцяють дітям війни фінансування, щоб люди повірили і проголосували. Але нині ці пільги українці змушені вибивати через суди.
Чого не зрозуміє Нестор Шуфрич, який з малечих років виростав у добробуті й вважає себе заможним українцем, так це як досі люди живуть упроголодь, бо ніколи не був у шкірі тих, хто існує за копійки від зарплати до зарплати.
Щось негаразд у нашому житті. Не ті закони творимо, якщо за 20 років нічого міняється. А ми далі залежимо від доброго чи злого царя, від доброї чи злої волі наших депутатів, які можуть виконувати чи не виконувати прийняті закони.
Дивимося телевізор і не знаємо, а чого ще чекати від таких, як Нестор Шуфрич.
Плодимо жебраків і олігархів
Партія влади творить систему не для людей, а під себе. Вони нині недоторкані князьки, навіть подути на них не можна. Верховна Рада стала фортецею для багатіїв, які безсовісно брешуть, що захищають інтереси тих, кого, насправді, щодня грабують.
Є два показники, які свідчать про рівень життя народу. Перший — які в нас зарплати? Другий — скільки ми тратимо з сімейного бюджету на продукти харчування. То ж куди нас завели?
Пункт перший. У цивілізованому світі з національного валового продукту (це все те, що ми виробляємо) на зарплату йде 60-70 відсотків. А у нас? 20-25%.
Розумієте, чому у нас малі зарплати? Бо допотопне виробництво виживає не за рахунок сучасних технологій, а завдяки дешевій робочій силі. І наші олігархи не поспішають модернізувати прихватизовані за безцінь заводи. Викачують все до останнього поту.
Те, що в Європі під час плавлення сталі робить один робітник, у нас — 30.
В Україні прибуткові підприємства віддають багатим, а збиткові залишають на шиї народу та уряду.
Пункт другий. У цивілізованих країнах на продукти харчування з сімейного бюджету йде максимум 20 відсотків, а в Україні — близько 60%.
Що ми створили за 20 років? Країну, яка за рівнем життя народу знаходиться поряд з найбіднішими державами світу. Нині багатії з партії влади ще виносять плани урізати соціальні пільги найбільш пограбованим верствам населенням — дітям війни.
Статки 100 найбагатших українців становлять 54 мільярди доларів США.
Люди добрі, зійдіть на нашу грішну землю й подивіться, як живе більша половина населення України, серед яких діти лихоліття війни.
Після побаченого, у кого язик повернеться говорити те, що у Мелітополі заявив чиновник-регіонал Шуфрич?!
Олександр БАРАНІВСЬКИЙ, голова ВГО “Захист дітей війни”