Нещодавно Офіс реформ адміністративних послуг опублікував на сторінці в Facebook свій варіант закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Це спричинило хвилю занепокоєння громадськості стосовно можливого посилення відповідальності за порушення строків реєстрації місця проживання. Проте суть законопроекту та фундаментальність пропонованих змін залишилися непоміченими.
Перш за все, законопроектом пропонуються докорінні зміни інституту реєстрації місця проживання. Вводиться так званий “декларативний” принцип реєстрації місця проживання.
Тобто, для здійснення реєстрації чи зняття з реєстрації за місцем проживання особа повинна буде подати лише один документ — декларацію. При здійсненні такої реєстрації від заявника не вимагається присутність, підпис, письмова згода чи інший документ від власника.
На підтвердження інформації викладеної в декларації від особи заборонено вимагати будь-які додаткові документи. Також передбачена можливість реєстрації з подачею декларації онлайн чи особисто. Такі зміни сприйняти дуже непросто, а у власників житла виникає безліч питань.
Отже, якщо при реєстрації місця проживання не потрібно буде підтверджувати інформацію, що викладається в декларації, а також відсутня потреба в присутності чи окремому дозволі власника житла на проведення реєстрації особи, то яким чином власники зможуть дізнатися, якщо за адресою їхньої нерухомості зареєструються якісь особи?
Чи передбачений законопроектом механізм захисту від таких недобросовісних дій?
По-перше, законопроектом встановлено, що власник в будь-якому разі інформується органами реєстрації про те, що за адресою належного йому житла було проведено реєстрацію чи зняття з реєстрації будь-якої особи.
Але необхідно подбати про те, щоб контактні дані власника були внесені до Єдиної інформаційної системи.
По-друге, проект не регулює відносини з приводу виникнення, переходу, припинення права на проживання у житлі, а сам по собі факт реєстрації чи зняття з реєстрації місця проживання особи не є:
-
доказом законності проживання у житлі;
-
підставою для вселення особи у житло або виселення з нього;
-
підтвердженням або спростуванням факту користування житлом;
-
підставою для нарахування плати за користування житлом та плати за житлово-комунальні послуги;
-
підтвердженням або спростуванням факту оренди житла чи іншого платного користування житлом;
-
підставою виникнення або припинення будь-яких обов’язків для осіб, які проживають в житлі.
Закріплення таких положень, також є суттю декларативного підходу до реєстрації місця проживання. По-третє, закріплюються підстави і порядок проведення перевірки місця проживання.
Визначено, що реєстрація місця проживання особи анулюється в разі, якщо актом перевірки місця проживання буде встановлено, що особа не проживала у помешканні у момент реєстрації її місця проживання (було надано недостовірні відомості).
Таким чином, якщо хтось зареєструється в належному вам житлі без належної правової підстави та фактично не проживаючи в ньому, достатньо буде здійснити перевірку місця проживання такої особи і анулювати її реєстрацію.
З моменту анулювання реєстраційних дій і до моменту виконання постанови про накладення на особу адміністративного стягнення, орган реєстрації має здійснити повне блокування реєстраційних дії щодо такої особи.
Тобто порушник ніде не зможе зареєструватися, доки не сплатить штраф. За подання особою недостовірних відомостей з метою реєстрації місця проживання передбачено адміністративну відповідальність у розмірі 1700 гривень.
Запровадження декларативного принципу реєстрації місця проживання спрямоване на значне поліпшення процесу реєстрації та запровадження кардинально нового, прогресивного підходу до даного питання.
Якщо ж враховувати реформи, які відбуваються в галузі охорони здоров’я та освіти, то запровадження декларативного принципу є чи не єдиним шляхом для вирішення проблем, які виникають наприклад, у осіб, що не мають змоги віддати своїх дітей до школи в тому районі, де проживають через відмову орендодавця сприяти в реєстрації їхнього місця проживання.
Проте, чи буде прийнятий пропонований проект Закону та яким чином все це буде відбуватися на практиці наразі сказати дуже важко. Адже те, що красиво виглядає на папері, не завжди є таким у реальному житті.
Андрій ЛИТВИН, адвокат, арбітражний керуючий, керівник Харківського офісу