За інформацією прес—служби Меджлісу кримськотатарського народу, у неділю близько першої години ночі (!) до будинку Хаїрова по вулиці Робоча, 1в, у селищі Мирне Сімферопольського району ввірвались понад десять озброєних співробітників “Беркута”. Далі наводиться свідчення Ейваза Хаїрова, сина господаря будинку: “Почувши надворі шум, подумав, що зловмисники намагаються викрасти метал. Не вмикаючи світла в будинку, підійшов до вхідних дверей... Одразу побачив людину в масці, камуфляжній формі й із наведеною на мене зброєю. Я різко зачинив двері й побіг у кімнату. Позаду себе почув звуки вибитих дверей, розбитого скла, крики. Мене повалили на підлогу, засипану уламками розбитого вікна, заломили руки, кілька разів ударили ногами і прикладами зброї по попереку, спині...”.
Версію нічного інциденту розповів і керівник Відділу зв’язків із громадськістю кримської міліції Олександр Домбровський. За його словами, виходить, що напередодні його колеги збилися з ніг, розшукуючи небезпечного рецидивіста, уродженця сусіднього Нижньогірського району. Той 15 лютого взяв у заручники і вивіз у невідомому напрямку 23—річну Ектову, доньку своєї співмешканки з Мирного. Жінці він пригрозив, що кожного разу відрізатиме якусь частину тіла доньки, якщо та не викладе всієї затребуваної суми викупу. Усі орієнтування на злочинця отримав і дільничний інспектор міліції Мирного, зокрема такі, що негідник може пересуватися на легковику “Фольксваген—Пассат” і мати при собі обріз мисливської рушниці. Тож увечері 21 лютого двоє мешканців Мирного запевнили дільничного, що у світлі ліхтаря впізнали злочинця (той якраз вийшов викурити цигарку. — Авт.) на ґанку обійстя Мустафи Хаїрова.
Свій оперативний план правоохоронці через дві години привели в дію. При цьому й був використаний незамінний у таких випадках спецзасіб — світло—шумова граната. Її у запалі штурму один із “беркутят” “для дезорієнтації злочинця” жбурнув через вікно в порожню кімнату оселі Хаїрових. Глава ж родини, спросоння сприйнявши гранату за каменюку нічних хуліганів, підібрав її, щоб викинути у двір. Однак тієї ж миті “каменюка” вибухнула, відірвавши 59—річному чоловікові кисть руки.
Як відомо, мимохіть “під роздачу” лихому міліцейському “Беркуту” наші громадяни потрапляють вряди—годи. Згадати хоча б минулорічний “бойовий епізод” в Ірпені або ж не менш шокуюче давнішнє “втихомирення” беззахисної юнки на одному з вітчизняних футбольних стадіонів. Себто невинних людей відмуштровані хлопці спочатку візьмуть “в розробку”, а потім неадекватну жортокість сповна спишуть на “перекоси виробництва”.
Зрештою, і тут з’ясувалося, що правоохоронці... помилилися. Керівництво кримської міліції вчора вибачилось перед постраждалим та його родиною і заявило про готовність компенсувати моральну шкоду. А також повідомило, що наразі за даним фактом проводиться перевірка, за результатами якої буде “дана правова оцінка діям кожного співробітника, що брав участь у проведенні операції”. Відтак виходить, що понівечена людська рука вартує звичайнісінького вибачення. Страшно подумати, скільки ж вибачень, на думку міліцейських керманичів, коштує людське життя.
Василь САДОВСЬКИЙ