Регулярна поява на заходах Віктора Пінчука відставних політиків на кшталт Клінтона та Блера отримала своє пояснення.
Фонд Пінчука оприлюднив розмір пожертв їх організаціям. Виявилося, що тільки за один рік — 2011 — Глобальна ініціатива Клінтона отримала від Пінчука 1 мільйон 100 тисяч доларів. Фонд Блера — 500 тисяч доларів. Конференція президента Ізраїлю Шимона Переса — 375 тисяч доларів, плюс ще 20 тисяч на Центр Переса за мир.
З одного боку, прозорість — це завжди добре. Можливо, навіть, ця прозорість буде дорого коштувати Пінчуку, бо тепер якась невстановлена слідством особа йому заявить: “слышь, брат, а в мой президентский фонд ты отслюнявил?”.
З іншого боку, що лежить в природі цих пожертв? Порятунок репутації після років правління власного тестя. Тестя, якого генерал-убивця на всю країну запросив бути сусідом по камері. Тестя, якого Пінчук любить настільки, що підконтрольні канали “забули” повідомити своїм глядачам єдині слова Пукача, вимовлені ним за три з половиною роки після арешту.
Те, що стало би сенсацією в країні Клінтона, Блера або Переса, в країні Пінчука не потрапило у новинні випуски його телеканалів.
Декілька років тому була дискусія, чи повинен брати Український католицький університет гроші від Фірташа на побудову кампусу. Звісно, повинен, бо він спрямовує ці кошти на благородні цілі. Так само і Клінтон з Блером мають брати кошти від Пінчука, щоб боротися з недосконалим світом. Але було би гарно, аби при нагоді вони йому пояснили: “Вікторе, це недобре — використовувати власні телеканали як ганчірку”.
Бо голоси зсередини України Пінчук все одно не почує.