Надто велика це країна, й треба розраховувати на сили самих українців — каже польській Rzeczpospolita новообраний президент Броніслав Коморовський. Нижче подані уривки з інтерв’ю, які стосуються східної політики Польщі. Коморовський розповідає, в чому помилялися попередні польські президенти, ставлячи на конкретних лідерів України.
Предметом суперечки між президентом Лехом Качинським та урядом Дональда Туска була, зокрема, східна політика. Чи повинні ми намагатися відігравати там більшу роль, ніж зараз?
А чи використовувала Польща досі там свої шанси? Здається, з цього погляду то були радше мрії, ніж реальність. Події в Україні розвивалися незалежно від того, чого хотілося б польським президентові, прем’єрові та міністрові закордонних справ. Так зрештою було й за президентства Алєксандра Квасьнєвського. Робити ставку на президента Кучму виявилося дорогою в нікуди, бо вибухнула Помаранчева революція. Знову ж таки, ставка на Ющенка скінчилася його поразкою та обранням Януковича. Я не став би твердити, що в цій справі була істотна різниця між урядовою та президентською політикою, бо тоді довелося б задати питання — хто програв, або хто зробив неправильну ставку. А Польща повинна підтримувати добрі відносини з Україною незалежно від того, хто є президентом Польщі чи України.
Добра політика має базуватися на принципі “монастир переживе монахів”. Слід орієнтуватися на політику держав, а не осіб. Нині нам варто в межах політичних реалій намагатися й далі грати роль фактора заохочення для України — заохочення до подальшого налагодження міцних зв’язків із Заходом. Водночас треба бути фактором заохочення і для Заходу, аби він так само розглядав Україну. Кажу ж, гніватися через той чи інший результат виборів в Україні було б політичним дивацтвом.
Чи не боїтеся, що процеси, які зараз відбуваються, наприклад, в Україні, свідчать про відновлення позицій Росії?
Україна є, була і буде простором, де в нас інші інтереси й інше бачення, ніж у Росії. Мусимо брати це до уваги, але при всіх тих відмінностях належить шукати точок дотику в польсько-російських відносинах. Натомість намагання заступити українців у захисті їхніх національних інтересів у відносинах із Росією видається дуже складною для реалізації ідеєю. Будьмо реалістами — не відмовляймося від власних цілей, але не пробуймо замінити Україну в тому, як вона повинна формувати свої відносини з Росією.
Та чи не є наші поразки на сході результатом нашої надто малої там активності?
Ні. Польща з часів президентства Квасьнєвського дуже активно підтримувала українські починання, але питання в самій Україні. Це настільки велика країна з великим населенням, що ніхто їх не поведе за руку. Ні Алєксандр Квасьнєвський, ні Лех Качинський, ні Броніслав Коморовський. Треба розраховувати на сили й гордість самих українців.
А грузини можуть на Вас розраховувати, як могли на президента Качинського?
Аж так, мабуть, ні. Бо я не поїду на кордон лише тому, що так собі придумав президент Грузії. З другого боку, Польща, звісно, повинна однозначно захищати право всіх націй на самовизначення й власну незалежність — але в випадку Грузії не має відмовлятися від принципу неподільності території Грузії.
Павел ЛІШІЦЬКИЙ, Пьотр ҐАБРИЕЛЬ, Пьотр ҐУРШТИН