Такий тип керівників Секретаріату як Єрмак, Балога, Табачник, Медведчук завжди хочуть стати прем’єром, — Рибачук

Надзвичайно серйозний “землетрус” в Офісі президента, низку провідних спеціалістів від посад усунули, а ще цьому передувала відставка секретаря РНБО України Олексія Данілова.

Андрій Єрмак (ліворуч) та Володимир Зеленський

Насправді я це зовсім не сприймаю як якесь цунамі, це щось таке легеньке — весняний бриз. Я згоден з тим, хто каже, що небезпідставно, що фактично цими рішеннями Єрмак як та зозуля, яка підкидає яйця до гнізд.

Хоча скоріше Єрмак сам у вигляді яйця, яким у свій час попав на вулицю Банкову, вилупився і всіх інших повикидав.

Тут важливо ще зрозуміти, але це таке узагальнення, що очільники Офісу президента бувають двох категорій. Ті, хто вважають, що вони просто мають забезпечити роботу президента і не лізти на публіку чи на камери, і робити так, щоб у президента була максимально добре продумана політика, щоб він був в курсі того, що відбувається. Також мають забезпечувати йому різносторонній, різновекторний доступ інформації.

А є інші, які вважають, що вони не перші, але й не другі. Так от, ті інші завжди мають, і це дуже цікаво, багато заступників. Наприклад, у мене було три заступники, у мого наступника Віктора Балоги (глава Секретаріату президента у 2006—2009 рр.) їх вже було 11 чи більше, а от у Єрмака їх теж зараз з десяток або більше.

Тому, коли відбуваються заміни цих заступників, то означає, що це точно не рішення Зеленського. Я точно знаю, що з президентом спілкується виключно Єрмак. Крім Єрмака ніхто, тим більше якісь там його заступники, яких з десяток, вони не мають ні входу, ні впливу.

Цікавіша ситуація з Шефіром, я був здивований, що він досі цей статус носив і називався помічником або навіть першим помічником президента. До речі, коли я робив, то прибрав цю посаду у Віктора Ющенка, тому що у мене було два заступники та й все. Але ця посада з'явилася ще у Леоніда Кучми, де першим помічником був Льовочкін Сергій, який досі є в українській політиці, Банкова його добре знає, він — виживала. І Медведчук, який був там уособленням зла, поганий поліцейський — гарний поліцейський. Наприклад, Віктор Ющенко і “любі друзі” Ющенка комунікували з президентом Кучмою через Льовочкіна, і це було зроблено для балансів.

Очевидно, коли Шефір прийшов, як один з найбільших друзів президента, та обрав цю функцію, то не для того, щоб якось балансувати з Богданом (голова Офісу президента України, 25.07.2019-11.02.2020) чи з кимось іншим. Скоріш за все Зеленський йому найбільше довіряв, як другу, і тому такі питання, як контакти з олігархами, про що всі говорили, тобто якісь дуже чутливі, “інтимні” для президента Зеленського питання вирішувалися Шефіром. Але Шефір після того замаху на нього, про який напевно вже забули, відійшов. Я думаю, це могло бути рішення не Єрмака, а мало бути взаємне рішення Шефіра і Зеленського, тому що ця функція просто зникла в умовах війни.

Але, я впевнений, що всі ці кадрові перестановки ініційовані й контрольовані саме Єрмаком.

І це дуже згубна конструкція для президента Зеленського, тому що він як був, так і залишається в монополії Єрмака з точки зору того, з ким він зустрічається, яку інформацію отримує, хто може мати до нього доступ, до Зеленського.

Між іншим, у тому числі цим і пояснюється ситуація з секретарем РНБО, бо у Конституції України Рада національної безпеки — це той єдиний орган, який згадується в інституті президента, бо там немає Офісу, Секретаріату чи Адміністрації президента, там про це нічого не сказано. А Рада нацбезпеки — це реально той орган, який дозволяє президенту збирати на найвищому рівні членів уряду, політиків та того, кого президент вважає важливим і впливовим. Звичайно, якщо президент вірить у колегіальне рішення і хоче чути всі аргументи. Тому, ті президенти, які схильні до колегіальних рішень, а у нас таких було дуже мало, могли використовувати Раду нацбезпеки.

Найкраща Рада нацбезпеки була сконструйована Володимиром Горбуліним (перший в Україні секретар РНБО), з яким я працював. Я намагався той формат Ради повернути. Але важливо розуміти, що рішення Ради нацбезпеки вступають в дію указом президента України.

І якщо починають мірятися своїм его голова Секретаріату чи керівник Адміністрації президента і секретар РНБО, то секретар РНБО завжди програє.

Був ряд прикладів, коли навіть якісь рішення затверджувалися формально на Раді небезпеки, а це такий великий круглий стіл, де багато хто говорить, хтось веде протокол, але кінцевий документ випускає Офіс президента. Тому в якийсь момент напевно у Данілова оце з'явилося, бо він так серйозно пішов у самостійне плавання, йому там стало вже не дуже цікаво і він почав працювати ньюзмейкером. І це було питання часу. Очевидно, що на цій підставі у нього виникли проблеми з Єрмаком, бо Данілов скоріше за все останніх пів року не узгоджував свої публічні заяви й міг бути іншим джерелом впливу на президента, який не подобався Єрмаку. І, крім того, самому Данілову вже просто надоїло там бути, це було видно.

Тобто відхід Шефіра та Трофімова, який був відповідальний за регіональну політику, означає, що буде дещо звужена президентська комунікація з різними певними напрямками?

Якщо у Єрмака, не знаю, 10 чи скільки заступників, то це означає, що жоден з них, я на цьому наполягаю, реально ні на що там не впливає. Цей заступник не може вийти один на один до зустрічі з президентом і донести якусь свою точку зору. Там намертво стоїть Єрмак. Тобто така конструкція Офісу, де десяток і більше заступників, говорить про те, що керівник цієї служби він нічого нікому не делегує. Це такий лабіринт, знаєте, розмаїття різних посад. Люди за щось відповідають, але вони всі документи та всі пропозиції подають керівникові Офісу, а той, якщо вважає за потрібне, тому може дати доступ до тіла тільки у своїй присутності або підтримати ту чи іншу ідею.

Бо, якщо ви делегуєте, то має бути один-два заступники, які мають реально працювати. Ви маєте щоденно збиратися, як ми це робили з усіма керівниками підрозділів і обговорювати порядок денний. Цього точно зараз на Банковій немає.

Я поділяю точку зору тих людей, які кажуть, що це посилення або таке забронзовіння монополії керівника Офісу Єрмака на доступ до президента.

Тут нічого нового немає, у нас вже такі були. У нас був Табачник, був Медведчук, але вони всі погано закінчили в кінці кінців. Таку монополію, яку вони створювали, можна назвати бульбашкою, а можна назвати бункером, коли ти реально втрачаєш зв'язок із зовнішнім світом, коли тобі делегується президентом надто багато, а можливості перевірити якість твоєї аналітики нема кому, хто може виступати альтернативним критиком чи пропонувати якісь інші варіанти. Тому це згубна формула.

Подивіться на деградацію Путіна, що там далеко ходити. Будь-який президент, який завмирає або кваситься на одному і тому ж місці, неминуче інтелектуально і політично деградує.

Непокоїть відчуття, що у нас обнуляється ключовий орган — Верховна Рада України. Соціологічна агенція зробила дослідження, яке свідчить про падіння довіри до парламенту і водночас розуміємо, що є зниження довіри й до президента. Під час війни зниження довіри — не є добре, це певна небезпека, бо дуже добре пам'ятаємо, наскільки важливі функції парламенту.

Наші з вами читачі не погодяться, тому що не люблять у нас депутатів і називають їх як завгодно. Ми ж не бачили жодної трансляції засідання Офісу президента, правильно? І ми мало знаємо, як працює уряд. Може покажуть пару хвилин відкриття Кабміну, де прем'єр щось скаже. Але ми бачимо масу сюжетів, бо депутати мають свої телеграм-канали, ведуть свої зв'язки. Виникають якісь публічні скандали. Багато уваги, яка у більшості своїй не є позитивною для парламенту.

Хоча я підтверджую, що вся турбулентна історія України відбувалася у найбільш загрозливі часи, коли здавалося, що зараз наш корабель, Україна, просто розіб'ється об рифи, тоді саме парламент виступав тим штурманом, який проводив між цими рифами.

Я нещодавно зустрів знайомого депутата і поставив йому питання: Що вас там найбільше гнітить? Він каже, що це неможливість виїжджати за кордон, і це звучить дуже принизливо. Багато депутатів реально для реалізації своїх проєктів, я не буду описувати їх, але вони абсолютно нормальні, працюють на Україну. І депутату потрібно побувати десь там в Балтії чи у Варшаві щось зробити, а потім у Брюссель змотатися. Однак він каже, що це дуже принизливо, бо ти маєш за пів року стати у чергу до спікера, аби пояснювати це. Тебе відпустять на якусь там зустріч, умовно, до Варшави, а ти, наприклад, потім ще змотаєшся у Брюссель, то тобі треба буде це пояснювати, бо це відслідковується прикордонниками. Тобто цей фактор існує для багатьох притомних депутатів. А на що ти тоді впливаєш? Очевидно, не впливаєш на уряд, бо там вже все це робить Офіс президента.

Трансляції немає, ти не можеш мати якийсь інформаційний вплив, бо марафон має чіткий список, кого запрошувати, а кого ні. І в результаті багато депутатів просто не бачать ніякого сенсу у тому, що вони є депутатами. Ті, хто прийшли заробити, не можуть, бо там без них є кому заробляти, їх просто відтерли. Ти можеш заробляти тільки, якщо віддаєш левову частку, в основному, центру влади, а це не парламент, це Офіс президента. Тобто ти маєш в якісь схеми вставлятися, це теж на любителя. А якщо ти хочеш щось у країні змінити, то ти чудово розумієш, що ти — ніхто і звуть тебе — ніяк.

Зустріч Зеленського з депутатами, це вже багато людей підтвердили, що то був монолог президента. Депутати там своїх “п'ять копійок” не змогли вставити, тобто, очевидно, така внутрішня криза і плюс, що вони не бачать свого майбутнього. Зазвичай, якщо ти депутат, то кожен політик хоче бачити своє політичне майбутнє, тут вони його не бачать. Вони точно розуміють, що більшість з них у ніякі списки там не попаде, що буде з виборами невідомо — одним словом, вони деморалізовані. На уряд вони не впливають, на виборців вони не впливають. Мають робити все, що їм скажуть, або на колінках приповзати та випрошувати собі дозвіл.

Я не знаю, чи це свідома, чи несвідома кампанія дискредитації, а, можливо, попахує тими чи іншими електоральними моментами?

Отож, і хочеться, і колеться. Давайте нагадаємо собі, що це вперше ми маємо парламент, у якому президент мав одноосібну більшість. Такого у нас ніколи не було за роки Незалежності. І вже не в перше, а традиційно пропрезидентська сила через декілька років перебування президента на посаді починає сипатись, а чим ближче до виборів, тим менш впливовою вона є. І там уже йде конкуренція за те, хто буде наступною президентською силою.

Тут виникають проблеми, бо вже зрозуміло, що “Слуга Народу” як бренд вже своє відпрацював, у нього шансів на повторення успіху немає ніяких.

Для вулиці Банкової з одного боку дуже б хотілося, щоб прийшла якась молода кров. Наприклад, якби в парламент почали приходити люди зі списку, то це було б гарантовано, що ті люди з команди, поділяють ідеологію умовної партії. Але ж ми знаємо, що напевно третина депутатів нинішніх “Слуг Народу” в житті ніколи не думали, що попадуть в парламент. Там маса абсолютно випадкових людей. І можна собі допустити якість тих, хто ще нижче, бо треба було просто заповнити 450 чи 300 людей. Тому, це теж не рішення.

Це не новина, що жоден з президентів не бажав мати сильний парламент, який президентів дратував, вони намагалися його контролювати, якось співіснувати. Це дуже непроста історія.

А ще є Шмигаль, замість якого може хтось інший прийти. Чи, як ви думаєте, це передчасні розмови про заміну голови уряду?

По-перше, це вже прем'єр-рекордсмен. По-друге, з тих чуток, і в це я вірю, що Єрмак десь по ночах бачить себе прем'єром, тому що він розуміє, скільки можна ходити тінню за Зеленським, всюди все контролювати. І такий тип керівників Секретаріату як Єрмак, Балога, Табачник, Медведчук — у всіх них було це бачення, мрія — стати прем'єром. По-моєму, жоден із керівників Адміністрації не став прем'єром, але можливо в нинішніх умовах у Єрмака є така мрія. Тобто це була така легалізація, яка не дуже вигідна Єрмаку, бо тоді він мав би реально за щось відповідати. Він вже зараз ні за що не відповідає. Ви ж не бачили, щоб він взяв на себе відповідальність хоч за щось. Він не відповідає, немає цього в його посадової інструкції.

Журналісти пишуть про те, що він такий кадровик, який розставляє своїх друзів на хлібні посади, але це не закінчиться нічим. Тому, чи буде це добре для країни, чи це щось змінить? Я не знаю, тому що це скоріше за все приведе до неминучого конфлікту з Зеленським. А з точки зору управління, то воно не покращиться, тому що я собі не уявляю Єрмака колегіальним керівником Кабінету Міністрів, який буде прислухатися, де вони будуть мати якісь зустрічі, проговорювати якісь речі, слухати опонентів.

Чому ці зміни пішли за саме зараз, навесні?

Прийшла весна — пора саджати. Не саджають, значить пора переставляти стільці, міняти “шило на мило”. Чому навесні? Є декілька речей. Я думаю, що це почалося ще з тих перестановок, зокрема фактор Залужного тут дуже присутній, тому що пішли якісь зміни. Президент почав говорити, бо були очікування у суспільстві по результатах року. У нас не дуже вдалий рік, бо, якщо рік вдалий, то хто б ті зміни робив би.

Оскільки це ціна за те, що ти концентруєш владу, що відповідаєш за все, навіть, за те, до чого ти недотичний, тобто рейтинг президента почав сповзати. Відставка Залужного, ще якісь відставки, якісь перестановки в уряді якихось міністрів, про яких ми вже забули. Ну, і розмова про те, що зараз нам треба, це президент, Офіс президента почав готувати громадську думку до того, щоб перегрупуватися, вийти на інший рівень і показати всім “кузькіну мать”. Тому показувати це без змін в Офісі, було б дуже дивно.

Всі розуміють, що справжній центр прийняття рішень на вулиці Банковій, а міняють якихось стрілочників.

Я чув розмови про зміни двох радників ще з осені, але прізвища цих двох радників були точно інші. Там був Татаров, Шурма. Це те, що очікували на Заході наші партнери, і журналісти очікували, що це найбільш такі одіозні прізвища або найбільш скандальні, дискредитовані прізвища. Але ці люди залишилися, чому я і почав з того, що насправді ніякого там цунамі немає. Ключові гравці залишилися.

А чому навесні? Це десь такий певний цикл. Реакція на падіння рейтингу. Я думаю, що ця команда дуже уважно слідкує за настроями, їм треба віддати належне, що Зеленський для свого певного президентського алгоритму на момент уже останнього року президентства має найвищий рейтинг, по-моєму, з усіх там своїх попередників. Але потрібно було щось з цим робити, демонструвати, що мова йде не тільки про міністрів, депутатів, а мова йде і безпосередньо про структуру Зеленського. Він хоче показати, що він теж розуміє, вливає нову кров. Ну, і як колись казав президент Кучма: на другий термін ви побачите іншого Кучму.