Повномасштабна війна та спричинена нею безпрецедентна економічна криза значно загострили і без того наболілі проблеми неофіційної трудової діяльності в Україні. Ще до її початку, за даними Держстату, кількість неформально зайнятих (найманих працівників) становила 20,5% від загальної кількості українців працездатного віку; водночас згідно із дослідженням Інституту економіки та прогнозування НАН України отримували тіньові доходи 26,5% економічно активного населення. Різниця, ймовірно, може виступати приблизною оцінкою кількості отримувачів незадекларованих доходів від індивідуальної підприємницької та трудової діяльності. В такому разі майже 6% від економічно активного населення (що становить приблизно 1 мільйон осіб) 2021 року, ймовірно, були “тіньовими” підприємцями або самозайнятими особами. Але зараз ситуація змінилася. І не на користь офіційної зайнятості.
Додатковий заробіток
Унаслідок російського вторгнення, за різними оцінками, ще близько одного мільйона українців втратили роботу. Вони або тимчасово не працюють, або знаходять періодичну роботу без оформлення трудових відносин. Багатьом іншим зменшили заробітні плати, що позначиться на рівні їхнього добробуту, а тому, ймовірно, вже найближчим часом змусить шукати додатковий заробіток — теж, швидше за все, у вигляді неформальної індивідуальної трудової діяльності як найпростішого способу заробити живу копійку.
Звичайно, тіньова зайнятість чи самозайнятість кращі за фактичне безробіття, але вони мають очевидні негативні ефекти. Передусім це надалі зменшує і без того невисокий рівень податкової моралі у нашому суспільстві. Окрім того, неофіційні самозайняті та підприємці стають легкою здобиччю організованої злочинності і часто змушені сплачувати рекетирам (у погонах чи без) за “кришу”, — а це підживлює корупцію та інші види злочинності. Як же дати цьому раду?
Суто репресивний підхід, на якому часто наполягають дилетанти або зацікавлені у корупційних доходах контролери, вже довів свою низьку ефективність навіть у розвинених країнах, не кажучи вже про країни з гіршою якістю державного управління, до яких належить і Україна. Загальне правило полягає у тому, що із зменшенням можливостей держави щодо контролю певних видів діяльності та категорій платників податків збільшується актуальність компромісних підходів до детінізації таких видів діяльності та платників.
Традиційне оподаткування не працює
Найбільш актуальним такий підхід є щодо мікробізнесу та індивідуальної трудової діяльності, які у розвинених країнах (на відміну від України) становлять левову частку тамтешньої тіньової економіки. Адже такий бізнес, особливо індивідуальна діяльність, самозайнятість, має низку особливостей, які роблять традиційне оподаткування доходів на основі подачі декларації про розрахунок чистого доходу з подальшою перевіркою недоречним.
По-перше, ведення обліку витрат та обчислення чистого доходу є висококваліфікованою роботою, яку підприємець, а надто самозайнята особа, далеко не завжди здатен виконувати власноруч. І навіть у найпростішому випадку ця робота потребує чимало часу і зусиль. Водночас, на відміну від великого, середнього та навіть частини малого бізнесу (де облік є необхідним інструментом контролю та управління підприємством), для ведення діяльності самозайнятими особами, а часто і підприємцями з одним-двома найманими працівниками облік і звітність здебільшого не потрібні. При цьому відповідні витрати разом із витратами на контроль з боку держави належать до трансакційних, адже ведення обліку в цьому разі не допомагає створенню доданої цінності й потрібне лише для адміністрування податків. Такі витрати є чистими суспільними втратами, тоді як надходження — тільки перерозподілом суспільного продукту між макросекторами економіки, від якого суспільство в цілому якщо і виграє, то на порядок менше.
На додаток до цього витрати на ведення обліку є умовно-фіксованими, а для мікробізнесу та самозайнятих — просто фіксованими, тобто їхня обтяжливість швидко зростає із зменшенням обсягів. Іншими словами, такі витрати є регресивними щодо розмірів бізнесу, тобто вони (якщо застосовувати до всіх однакові правила) є найбільш обтяжливими саме для дрібного бізнесу: що менший обсяг доходу, то гірше. Це призводить до штучного збільшення ефекту масштабу та бар'єрів для входу на ринки, отже, до придушення конкуренції, що само по собі теж зменшує суспільний добробут.
По-друге, дрібний бізнес важко і невигідно контролювати. Суб'єктів дуже багато, вони часто мобільні та розпорошені, можуть надавати послуги на дому (ремонт транспортних засобів і побутової техніки) або наодинці з клієнтом (водії, репетитори, прибиральниці тощо), водночас результат перевірки навіть у разі виявлення порушень не може бути відчутним для бюджету через незначні обсяги самого бізнесу. Тому контроль за ним із застосуванням звичайних методів — перевірки обліку та нарахування податків — не є виправданим навіть із погляду оптимізації зусиль податкових органів, а надто зважаючи на потребу скорочувати їхню чисельність і прибирати корупційні можливості, такі як необхідність у перевірках.
По-третє, дрібний бізнес є дуже вразливим до корупційного тиску. Будь-який податок на чистий дохід є за своєю природою дискреційним (тобто таким, який дає інспектору великий простір у прийнятті довільних рішень), оскільки справляється з умовної нарахованої суми, причому правила нарахування неможливо однозначно визначити. Водночас самозайнятим і дрібним підприємцям особливо важко шукати справедливості у судах, бо вони не мають ані часу, ані ресурсів на професійний юридичний захист.
Добровільна сплата поміркованих податків
Отже, оскільки суцільний контроль за мікропідприємництвом і неофіційною самозайнятістю не виправдовується суспільною користю від додаткових надходжень, основним методом стає заохочення платників до добровільної сплати поміркованих податків у максимально спрощений спосіб, який до того ж легко контролювати. Реальною альтернативою цьому є не стільки повна сплата податків за загальною системою, як часто помилково вважають теоретики, скільки повністю неофіційна діяльність, з якою нібито намагаються боротися через тотальний контроль.
В Україні роль такого механізму компромісної детінізації виконує спрощена система оподаткування та звітності для малого бізнесу (фактично для мікробізнесу), ССО. Вона довела свою ефективність у детінізації основної частини мікропідприємництва, а також частини самозайнятих, особливо тих, що мають клієнтами підприємства чи фізичних осіб-підприємців.
Однак для добровільної легалізації мікробізнесу слід зробити відповідним економічним суб’єктам привабливу пропозицію, яка могла б водночас приносити помірні бюджетні надходження у вигляді системи “патентів” або, можливо, податку від виручки із ставкою в межах 5—6% без реєстрації підприємницької діяльності, — у тих випадках, коли розмір цієї виручки може бути підтверджений незалежно, без перевірки фізичної особи (наприклад, при використанні онлайн-платформ, таких як диспетчерські служби таксі).
Хоча саме “патентом” такий вид оподаткування називається тільки у країнах колишнього СРСР (де, до речі, майже всюди успішно застосовується), загалом подібні практики є доволі поширеними — від високорозвинених Італії та Японії до африканських країн, а також, наприклад, у Хорватії та Малайзії.
Досвід інших країн свідчить про те, що запропонований режим для самозайнятих не призводить до значних перетоків з інших податкових режимів, натомість переважно відбувається реальна детінізація, коли самозайняті, які раніше працювали без сплати будь-яких податків, масово виходять з “тіні”, купуючи патенти.
Та для цього вартість таких патентів має бути поміркованою, орієнтовно від третини до половини сукупного єдиного податку та ЄСВ першої групи спрощеної системи оподаткування (приблизно до 800 грн на місяць) залежно від виду діяльності. Більше вимагати немає сенсу, оскільки йдеться саме про компромісну детінізацію тих, кого не приваблюють навіть доволі сприятливі умови, які надають перша або третя групи ССО. Але якщо ставити реальні завдання, то відповідно до світового досвіду можна очікувати добровільної легалізації від третини до половини тих, хто працював у неформальному секторі, тобто додатково до одного мільйона самозайнятих осіб, що може на рівному місці принести до держбюджету до 10 млрд грн на рік залежно від ціни патентів та інтенсивності детінізації (розрахунки потребують додаткового дослідження).
Звичайно, патент не має стати альтернативою діючій ССО. Така гранично спрощена форма легалізації має бути доступною виключно для тих, хто фізично не має можливості отримати значні доходи. У світі існує майже консенсус щодо умов для застосування патентів, а саме:
— діяльність має здійснюватися самозайнятою фізичною особою самостійно, без залучення найманих працівників і навіть членів сім’ї;
— покупцями можуть виступати лише фізичні особи (безпосередньо або через посередництво технологічних платформ);
— види діяльності мають бути обмежені такими, що напевне не можуть приносити доходи, які перевищують максимальний дозволений рівень для першої групи ССО, при цьому не включаючи роздрібної торгівлі (хіба що продукцією власного виготовлення).
Тобто пропозиція має бути орієнтована саме на тих, хто сьогодні змушений працювати повністю неофіційно: надає послуги в сфері ремонту та будівництва житла, ремонту побутової та іншої техніки й транспортних засобів, перевезень легковим і дрібним комерційним транспортом, навчальні послуги, догляду за дітьми та хворими тощо.
В обмін на сплату поміркованої вартості патенту такі особи одержують можливості ширше рекламуватися або співпрацювати з платформами-посередниками, легалізувати отримані доходи та отримувати правовий захист за необхідності. При встановленні вартості патентів слід зважати на реальну споживчу вартість усіх цих благ для майбутніх патентовласників з урахуванням реалій нашої країни, аби зробити таку компромісну детінізацію вигідною для її об’єктів.
Також дуже важливо жорстко обмежити можливості тиску з боку податкових органів: перевірки можуть здійснюватися лише на предмет наявності патенту (сплати податку) та виду діяльності. Будь-які інші податкові перевірки мають бути заборонені. В іншому разі ідея “не злетить”, оскільки зараз саме побоювання тиску з боку податкової є одним із найважливіших факторів тінізації.
Справа за тим, аби закріпити патентну форму оподаткування законодавчо. Що швидше це буде зроблено, то скоріше українська “народна економіка” відчує полегшення, а бюджет отримає скромні, але такі потрібні зараз додаткові надходження.
Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, старший економіст CASE Україна, член Несторівської групи