10 років роботи, щонайменше п’ять ґрунтовних видозмін, тисячі правок та чимало критики. Усе це — про про один закон: закон “Про медіа”.
13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила його в цілому, і вже невдовзі документ набуде чинності, а його норми почнуть застосовувати на практиці.
Для чого потрібний цей закон? Чому робота над ним тривала так довго? Та чи виправданою є критика цього документу?
Жодного голосу проти і майже одноголосне “за”. Такими стали результати голосування за один із найбільш обговорюваних та складних законопроєктів в історії українського парламенту — закону “Про медіа”.
“Певні вислови критичні у залі лунали, але тим не менш голосували усі. Думаю, що просто суто технічно не вийшло конституційної більшості (бо засідання було напружене: хтось виходив, хтось заходив). Але все одно була підтримка усіх фракцій і груп. Це важливо, щоб закон не просто був ухвалений, а і щоб мав вагому легітимність”, — ось так результати голосування підсумував “слуга народу” Микита Потураєв.
Саме його комітет — з питань гуманітарної та інформаційної політики — готував законопроєкт до розгляду у сесійній залі. І, як зізнаються Потураєв та інші члени комітету, ця робота була непростою.
“У нас було дуже багато зауважень після першого читання, і ми близько двох місяців працювали над тим, аби зробити його кращим. Тому що для нас було однаковим як питання європейської інтеграції, так і того, щоб у цьому законопроєкті не було якихось обмежувальних (наприклад, щодо політики національної ідентичності)”, — розповів Радіо Свобода член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції “Європейська солідарність” Володимир В’ятрович.
Критики законопроєкту і справді було багато. Лише за останні кілька місяців його називали і “загрозою тоталітаризму у медійній сфері”, і “серйозною загрозою свободі преси”, і законом, який “змусить журналістів боятися певних тем через загрозу санкцій”.
Утім, ті, хто працював над документом, запевняють: до другого читання вдалося усунути більшість спірних моментів або ж знайти певний компроміс щодо пунктів, які викликали найбільше запитань.
“Нам вдалося після тривалих дискусій добитися того, що ті норми, які були ухвалені у першому читанні і фактично скасовували перелік осіб, що становлять загрозу національній безпеці, чи які скорочували україномовні квоти, переглянули. Що стосується регулювання онлайн-медіа, то тут ми пішли на компроміс і домовились, що заборона онлайн-медіа без рішення суду може бути лише два тижні, а не на місяць, як пропонувалось раніше”, — розповів Радіо Свобода член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції “Європейська солідарність” Володимир В’ятрович.
Водночас були і положення, які розробники законопроєкту не хотіли прибирати чи переписувати.
“Ми впроваджуємо дуже багато обмежень стосовно російського контенту і постколоніальних наративів. І для європейців це було дивним, бо вони за свободу слова у якомога ширшому сенсі. Ми теж за свободу слова (інакше б у нас не було революцій за ці роки), але ми не можемо з іншого боку дозволити Росії завдяки нашому недопрацьованому законодавству нас вбивати”, — наголосив у коментарі Радіо Свобода один із розробників законопроєкту, експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
Загалом над законопроєктом “Про медіа” працювали 10 років, і за цей час документ щонайменше п’ять разів ґрунтовно видозмінювали, кажуть його автори.
До обговорення та розробки нормативної бази були залучені не лише народні депутати, а й представники медіабізнесу, Нацради з питань телебачення та радіомовлення, громадського сектору, а також європейські партнери України.
“Для нас цей законопроєкт був дуже великим викликом, тому що було дуже багато дуже різних інтересів (часто — несумісних). І ми намагались знайти компроміс. Не знаю, чи все вдалось і чи не доведеться правити цей закон через рік. Але якщо навіть доведеться, то це — нормальна історія, адже це — велика реформа”, — розповів Радіо Свобода один із розробників законопроєкту, експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
За його словами, після такої тривалої розробки та обговорення документ врешті-решт вдалося ухвалити завдяки трьом факторам:
зобов’язанням України перед ЄС у рамках євроінтеграції;
російській агресії, яка “показала абсолютну непристосованість українського медіазаконодавства до умов війни”;
технологічному стрибку людства, який “значно зістарив уже наявні норми в українських законах про медіа”.
“Необхідність цих змін — не якась “хотєлка” якоїсь конкретно політичної сили. Це те, що треба було зробити не вчора, а позапозавчора. І те, що зараз проголосували усі політичні фракції, — для мене дуже хороший показник того, що нарешті до усіх це дійшло”, — пояснює один із творців законопроєкту та експерт з медіаправа Ігор Розкладай.
Автори документу наголошують: закон “Про медіа” — насамперед про взаємовідносини держави (в особі незалежного регулятора) і гравців медіаринку. Зокрема, кажуть, він:
підлаштовує українське медіазаконодавство під європейський, а не пострадянський досвід (як було раніше);
спрощує для медіагравців вихід на медіаринок, залишаючи ліцензування лише для невеликої категорії ЗМІ;
впорядковує правила гри на медіаринку (коли до медіа застосовуються не санкції, а попереджувальні приписи);
регламентує повноваження незалежного медіарегулятора в умовах військового стану, коли є необхідність захищати медіапростір від інформаційної зброї.
Очікується, що ухвалений Радою закон “Про медіа” має запрацювати через три місяці після підписання та офіційної публікації.
“Ми живемо в Україні, тому бути впевненим, що воно спрацює так, як передбачено в законі, дуже важко. Можливо, практика його застосування буде додатковим аргументом, що потрібно буде допрацювати якісь його окремі положення. Але загалом як рамковий закон, який має регулювати медіасферу в Україні, він справді був необхідний”, — говорить член комітету з питань інформаційної політики, представник фракції “Європейська солідарність” Володимир В'ятрович.
Наразі ж керівництво Верховної Ради наголошує, що ухвалення закону про медіа стало фактично фінальною крапкою, необхідною для початку переговорів щодо вступу України до Європейського союзу.
Софія СЕРЕДА