Євросоюз у пошуках сміливості. Що стає головною перепоною для вибору моделі розширення ЄС

У понеділок до Києва прибули міністри та чільні посадовці МЗС 27 держав-членів Євросоюзу, а також глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель та комісар з питань розширення Олівер Варгеї. Цей візит, що об’єднав усі держави-члени ЄС, та ще й на політичному рівні — безпрецедентний і має засвідчити, що для Євросоюзу Україна лишається пріоритетом.

А наприкінці минулого тижня в Іспанії — державі, що зараз головує в Раді ЄС, — зібралися міністри з питань Європи усіх держав-членів ЄС, щоб обговорити, як саме повинна відбуватися нова хвиля розширення, що найімовірніше включатиме також Україну. Ця зустріч стала офіційним заходом політичного рівня, де в ЄС уперше дискутували про обриси нового Союзу. І представники Франції та Німеччини, двох фактичних держав-лідерів Євросоюзу, також привезли туди експертний аналіз сценаріїв розширення.

Цей процес викликає подвійні відчуття в українських політиків і дипломатів.

Хтось резонно підкреслює: принципова згода європейців на те, що це розширення ЄС відбудеться і може статися у близькій перспективі — це вже перемога. Донедавна у багатьох столицях заперечували цю можливість або ж ховалися за розмитими фразами про “довгострокову перспективу”.

А зараз у внутрішніх дискусіях в ЄС майбутній вступ України звучить як факт.

Та інші застерігають від надмірного оптимізму. Бо вступ “колись” може затягнутися надовго; бо навряд чи можливий вступ до деокупації; бо навіть публічно заявленої дати — 2030 року — ЄС може не дотриматися, так само, як були порушені усі подібні прогнози щодо розширення на Балканах.

А в Офісі президента України напряму називають “пасткою” поєднання процесів розширення та реформи ЄС. За дискусіями про це, які проходили одночасно в іспанському місті Мурсія та у Києві на конференції Accession Exchange Forum, стежив редактор “Європейської правди” Сергій Сидоренко.

План розширення, версія 0.1

29 вересня у Мурсії на півдні Іспанії зібрався орган влади ЄС, який мало відомий в Україні, але рішення якого мають вирішальну роль, коли йдеться про нашу євроінтеграцію. Це Рада ЄС із загальних справ, або General Affairs Council — орган, що опікується процедурами Євросоюзу, в тому числі питаннями розширення.

Уперше за багато років дискусія була присвячена масштабному розширенню Євросоюзу. Імовірно — аж до 35-36 членів.

За підсумками обговорення міністри — господарі зустрічі розповіли небагато, хоча основна думка офіційно оприлюднених цитат — це те, що розширення ЄС неуникне. Навіть україноскептичний єврокомісар Олівер Варгеї, якого нерідко (і не без підстав) звинувачують в упередженості та у грі на боці угорського прем'єра Віктора Орбана, заявив, що вступ нових членів треба прискорити і що від успіху цього процесу залежить довгострокова стабільність Євросоюзу.

А от про що пресреліз промовчав — то це про документ, який обговорювали міністри.

Хоча про нього напередодні зустрічі стало відомо публічно.

До преси потрапив 60-сторінковий робочий документ — експертний звіт про інституційну реформу ЄС, що представляє різні шляхи реформування Союзу у разі його розширення, включно зі вступом України. Його спільно привезли до Іспанії два важковаговики — представники урядів Франції та Німеччини, які до того спільно замовили таке дослідження.

І хоча цей документ не є офіційною позицією столиць, він не залишиться поза увагою.

Одна з основних його пропозицій — це створення кількох рівнів євроінтеграції: окрім повноцінних членів ЄС пропонується запровадити рівень “асоційованих членів”, які отримають доступ до спільного ринку, платитимуть членські внески, підпадуть під юрисдикцію Суду ЄС тощо — але не зможуть використовувати частину інструментів (типу найбільш “грошовитої” політики вирівнювання), не матимуть права голосу у багатьох органах ЄС тощо.

Примітно, що ця пропозиція перегукується з ідеями, що вже лунали від окремих столиць.

Так, глава МЗС Австрії Александер Шалленберг нещодавно заявляв про потребу запровадити для нових членів (включно з Україною) варіант інтеграції, який буде слабшим за повноцінне членство. Натомість дійти цього “напівчленства” кандидати зможуть швидше, пояснював дипломат.

Це не єдина важлива деталь франко-німецького дослідження.

Наприклад, цей документ очікувано пропонує позбавити держави-члени механізму вето — надалі усі рішення мають ухвалюватися так званою “кваліфікованою більшістю”, параметри якої також мають бути переглянуті. Хоча для екстрених випадків можуть лишитися механізми блокування рішення однією країною.

Документ також наполягає на необхідності суттєво полегшити запровадження санкцій проти членів ЄС.

Держави, що порушують принципи Євросоюзу і щодо яких запущена відповідна процедура (останнім часом її активували проти Угорщини та Польщі), не матимуть змоги блокувати власне покарання. Ба більше, уперше у своїй історії ЄС може запровадити можливість вигнати державу-члена, що системно порушує правила. Досі такої опції не було, і вже згадана Угорщина активно цим користувалася — Орбан розумів, що справжнього покарання за свою антиєвропейську політику він не отримає.

Україна шукає пастку

Цікава деталь: хоча ця політика напряму стосується України, ми не беремо участі у її розробці. Тут немає якоїсь “зради”, адже процедуру вступу до ЄС справді ухвалює сам Євросоюз.

Але навіть не голосуючи за це питання, Україна зберігає право на заяви.

У Києві не стали мовчати.

Найжорсткіше, хоча й без деталей, відреагував прем’єр Денис Шмигаль, який наступного дня після зустрічі у Мурсії заявив, що Україна не погодиться з “членством другого сорту”.

Так співпало, що одночасно з іспанським засіданням обговорення з цього приводу відбувалося і у Києві — тут на конференцію Accession Exchange Forum зібралися представники влади двох держав, що разом йдуть до ЄС — України та Молдови. Грузія та держави Західних Балкан були представлені колишніми посадовцями або експертами. Цей майданчик підтвердив: у Києві всерйоз занепокоєні тим, що дискусія в ЄС може призвести до того, що наш вступ надовго відсунеться у часі.

Це — реальне загроза, на думку посадовців, що ведуть напрям відносин з ЄС.

І схоже, що вона є головною.

“Україна, яка фактично розблокувала процес розширення, не хотіла б бути заблокованою (через повільний процес реформування ЄС)”, — заявила на форумі віцепрем’єрка Ольга Стефанішина.

“Найважливіше питання: чи не вплине цей процес на темп української інтеграції до ЄС?” — додав Ігор Жовква, заступник керівника ОПУ та дипрадник президента Зеленського з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Причому цю небезпеку бачить не лише Київ, запевняють на Банковій, а й друзі України у ЄС.

“Деякі європейські колеги вже попереджають президента Зеленського, що це пастка для України. Бо якщо почнеться процес реформування ЄС, то процес вступу нових членів може бути знову відтермінований надовго. Згадайте, як у минулому було складно домовитися про зміну основоположних угод ЄС. То скільки часу це забере зараз?” — пояснив Жовква.

У розмові з редактором “ЄвроПравди” він наголосив, що вважає реальним вступ України в ЄС ще до того, як відбудеться реформа Союзу, і вже після того або ж одночасно з тим має розпочатися реформування системи.

Цікава деталь: з посадовців, які ведуть європейський напрям, ніхто не став наперед виключати “членство зі спецумовами” чи то проміжні варіанти інтеграції так, як це зробив наступного дня прем’єр Шмигаль. Та й від експертів не лунало такої категоричності.

Адже пропозиція може містити і компенсатори для України, як-от швидкий вступ.

Йована Марович, колишня віцепрем’єрка Чорногорії з питань євроінтеграції, не стала приховувати, що вже чула про певні креативні ідеї європейських колег щодо урізаного членства, і за певних умов ті можуть спрацювати.

“Наприклад, ідея не мати свого єврокомісара чи не мати права вето (для нових членів) прийнятна, якщо ми вступаємо до ЄС зараз, але якщо ми вступаємо через 10 років, то хотіли б мати всі права”, — пояснила вона.

Утім, навіть експерти зійшлися на тому, що поступки не можуть бути нескінченними. Зрештою, Євросоюз також має бути зацікавлений у тому, щоб мати Україну у своїй орбіті.

Війна та геополітика

Складно сперечатися з думкою українських посадовців про те, що реформа ЄС буде дуже складним процесом. Донедавна усі дискусії про параметри реформування Союзу впиралися у те, що спільний знаменник знайти неможливо.

Російська війна проти України та Заходу змінила чимало.

“Геополітика важить… А війна створила можливість для консенсусу з питань, щодо яких згода в ЄС була б неможливою”, — пояснила Катаріна Матернова, новий посол ЄС в Україні. Та навіть те, що Україна у 2022 році отримала статус кандидата у члени, стало можливим не в останню чергу через напад РФ. В ЄС вирішили, що геополітично мають підтримати Київ.

Однак реформа ЄС — це занадто важливо, щоб робити її лише під тиском війни.

Бо у цьому питанні є також зовсім інші геополітичні міркування: європейські держави хоч і перебувають разом у Євросоюзі, але продовжують конкурувати. “Питання в тому, як зробити, щоб реформа ЄС не посилила Німеччину і не позбавила впливу нові держави-члени”, — нагадує польський аналітик Лукаш Адамський, заступник директора Центру діалогу імені Юліуша Мерошевського.

Ще складнішим (якщо взагалі вирішуваним) завданням буде потреба подолати опір таких країн, як Угорщина, у питанні позбавлення права вето та особливо — у реформуванні механізму покарання держав, які порушують принципи ЄС. Віктор Орбан, за правління якого Угорщина перестала бути демократію і давно не відповідає критеріям ЄС, а натомість зловживає правом вето на користь Москви, навряд чи погодиться на заміну нинішніх розмитих правил.

А це означає, що дискусія про реформу ЄС, якщо її вести за “європейськими правилами”, намагаючись врахувати інтереси усіх гравців — може знову зайти у глухий кут.

І, напевно, єдиний шлях з цього кута проходить через усвідомлення того, що розширення Євросоюзу важливе для нього самого.

Павло Клімкін, що теж брав участь у Accession Exchange Forum, скептичний в оцінках: “Я не бачу в ЄС волі до фундаментальної перебудови себе. ЄС не підходить XXI століттю, це істота з XX століття”.

Він, як і Ігор Жовква, вважає, що ЄС має зважитися на розширення ще до проведення внутрішньої реформи. “Я не вірю, що ЄС потрібні реформи для прийому нових членів. Це фундаментально неправильний підхід. ЄС має зрозуміти, який Євросоюз потрібен у майбутньому. Або, можливо, він взагалі не потрібен”, — доволі радикально висловився Клімкін. “Основне питання полягає не в реформі, а в тому, чи здатний ЄС і надалі бути сильним, якщо він не інтегрує нових членів, не покаже здатність експортувати демократію у своєму сусідстві”, — підтримала його колишня віцепрем’єрка Чорногорії Марович.

Та попри скепсис частини учасників дискусії, запитання, “чи буде ЄС розширюватися”, лишилося без відповіді.

Бо цієї відповіді зараз немає навіть у державах-членах, які на словах та в думках готові та прагнуть долучити нових членів і навіть обговорюють механізми для цього. Але для того, щоб ці думки стали реальністю, учасникам поки що бракує не лише ідей, а передусім політичної сміливості. 

Сергій СИДОРЕНКО