Заповідник імені Олександра Лукашенка

Як стверджує Безсмертний, хоча сьогоднішня Україна має відмінні від білоруської економічну та політичну системи, низка кроків влади може вивести її на білоруський шлях. Він наголосив, що українські державні мужі мали б винести з ситуації в Білорусі два уроки — політичний та економічний.

На зустрічі побував і кореспондент Тижня.

Перший урок — політичний, і перше що можна сказати про Білорусь — це відсутність демократії як такої. Білорусь законсервувала радянську систему. Ви повертаєтесь у той світ, який ви бачили 20-30 років тому: пусті вулиці, відсутність реклами, відсутність автомобілів.

Це відсутність парламенту як такого. Нібито парламент є, але він не говорить, тобто зовсім не відповідає своїй назві. У ньому немає опозиції. Я вже не кажу, що в країні просто відсутній уряд. У країні керує одна людина. Її позиція освячується Радою Міністрів і парламентом, інші позиції існувати не можуть.

Це відсутність місцевого самоврядування. Крім влади президента, іншої представницької влади не існує. І на місцях усе відбувається лише за велінням згори, починаючи від води і закінчуючи збиранням сміття.

Це відсутність незалежних судів. Ця система виконує лише те, що хоче одна людина.

Завершенням цього є типова радянська зовнішня система. Тобто, міністерство закордонних справ і дипломатичні представництва лише обслуговують те, що наказано з центру, рекламують, роз’яснюють, прикривають так, як це було в радянські часи.

Політичні фактори, які я назвав, повністю знищили опозицію. І зрозуміло, що за таких умов про права людини в республіці Білорусь говорити не доводиться.

Другий урок — економічний. В економічному плані ситуацію в Білорусі можна характеризувати відсутністю конкурентного середовища. Тільки ті товари, які визнає перша особа, мають права на існування. Тільки та продукція, яка схвалена першою особою, буде випускатися. У країні здійснюється бізнес однієї людини.

Концепція білоруського чуда — це міф; остання криза показала, що таке диво не може існувати.

Інша проблема — це Митний союз, через який виник серйозний дефіцит бюджету.

Наступна особливість — постійне адміністративне втручання органів влади в діяльність бізнесу. Я став свідком випадків, коли за рішенням президента на фабриці, яка знаходилась у приватному володінні кількох польських та голанських компаній, чомусь указом президентом мінявся директор під гаслом наведення порядку.

В економіці Білорусі присутнє таке поняття як бартер. Мене шокувала реакція місцевих бізнесменів, коли я їм казав: не робіть бартеру, ви втрачаєте капіталізацію. Вони робили здивовані очі: нащо нам та капіталізація, якщо ми можемо, наприклад, оплату за рекламу отримати табуретками або шафами. Я їм пояснював, що реклама — це засіб отримання грошей. У них все інакше — отримав шафи чи табуретки і продав їх. Я відчував, що потрапив до театру абсурду.

У країні паралізовано національний банк. Він виступає як кредитна установа — кредитує цілі галузі, всупереч своїй ролі гаранта стабільності валютної системи.

Увесь час сподівання лише на російський газ. Країна фактично знаходилась під ін’єкцією з 1995 року в сумі, що на сьогоднішній день сягнула 6 млрд. доларів за так званий дешевий вигідний російський газ. Очевидно, що російський бізнес мусить собі повернути цю інвестицію. Якщо сьогодні офіційний Мінськ називає зовнішній борг у сумі 30 млрд. росіяни чітко говорять про 46 млрд.

В умовах невідпрацьованості внутрішніх питань та невідпрацьованості митного союзу (це програшна позиція для Мінська), з’являється ще один міф — ЄврАзЕС Складається враження, що, залазячи в цю систему, країна просто паралізує свою економіку.

Ці процеси забезпечувало вічне царствування Лукашенка. Це основоположний стрижень, на який нанизується цей політичний та економічний абсурд. Другий — це всесильне КДБ, підпорядковане Центральному аналітичному центру, інтегрованому в Адміністрацію президента, яким керує син Лукашенка Віктор. Третій — це суди, які під копірку писали вироки опозиційним лідерам та освячували закриття ЗМІ та виселення партій з офісів. А відповідно до закону, якщо партія не має офісу, її знімають з реєстрації і вона не може брати участь у виборах. Зараз відбувається виселення з офісу Білоруського народного фронту. Це перша опозиційна організація в країні. Країна, яка мала б дивувати світ своєю Біловезькою пущею, може сьогодні називатись заповідником Олександра Лукашенка.

Зараз відбувається революція у соціальних мережах. Люди домовляються, мовчки без прапорів і транспарантів виходять на головні площі міст і аплодують. Минулої середи було заарештовано 200 осіб, позаминулої 400. Та кількість цих майданів зростає. Ці настрої перекидаються на підприємства у вигляді “італійського страйку” (люди починають навмисне виконувати правила до останньої літери, що неминуче призводить до колапсу власне роботи — Ред.). Відсутність діалогу між опозицією і владою зрештою призведе до серйозних наслідків в країні. В країні зростає напруга, яка обов’язково завершиться катастрофою для Лукашенка.

Позиція Києва щодо Білорусі занадто м’яка. Вона має бути жорсткішою: Київ повинен приєднатися до більшості документів, прийнятих європейською спільнотою по відношенню до режиму Лукашенка.

Україна відрізняється від республіки Білорусь. Але процеси над Юрієм Луценком та Юлією Тимошенко давно вже перестали бути адміністративними та кримінальними процесами. Це політичні процеси чи процеси помсти.

Крок до централізації влади — це катастрофа для України. Якщо розгляди повернення до Конституції 1996 року як підготовку до нової конституційної реформи в плані децентралізації влади, збільшення впливу місцевого самоврядування, збільшення повноважень політичних партій — я за такий процес. Якщо це крок до централізації влади — це величезна помилка. Сподіваюсь, що структура економіки України та щеплення 2004 року не дають можливості повернутися на цей шлях.

Я не бачу користі, яку принесе Україні Митний союз, якщо аналізувати товарообіг, механізм який сьогодні діє всередині Митного союзу, рівень відпрацьованості технологій взаємодії. Лише місяць тому країни-члени ділили прибуток від мита. На якій основі, згідно яких пропорцій? Коли я аналізую товарообіг між Україною і Білоруссю, я бачу за місяць він змінюється весь час, то зростає, то падає. Статистична розбіжність між Україною і Білоруссю в товарообігу на кінець року складає біля 1,5% при 5 мільярдах обороту. А якщо взяти товарообіг Росії, Казахстану і Білорусі, де йдуть мільярди товарообігу в доларах, хтось уявляє, що таке півтора відсотка статистичної розбіжності? Невідпрацьованість усіх цих деталей говорить про те, що ми не розуміємо, куди ми вступаємо. Якщо ти сунеш голову в петлю, ти маєш зрозуміти, які в тебе перспективи: або ти зараз засмикаєш ніжками, або ти наїсися там. Немає системи координат у Митному союзі, у якій би Україна розуміла свою перспективу.

Для Росії Україна залишається республікою, а не незалежною державою. На цьому побудована вся система стосунків. І цієї позиції треба протиставити позицію інтересів України в стосунках і з Митним союзом, і з НАТО, і в питаннях взаємодії з СНД.

Що стосується ціни на газ можна, сказати лише одну фразу: безкоштовний сир лише в мишоловці. І перспектива тут одна — або ми знаходимо заміну, або сидимо на цій голці.

На цей момент я залишаюсь рядовим бійцем “Нашої України”. Перше, що хочеться зробити, — це донести до української влади, до журналістів, до впливових людей: не повторіть цього ідіотизму, який я бачив на власні очі! Раніше я мріяв українців зробити європейцями, і думав, для цього варто хоч раз побувати в Європі. Тепер я бачу, щоб ми не повернулися назад, українці повинні їхати до Білорусі й побачити, що там відбувається, на власні очі.

Аліна ПАСТУХОВА