Українські “шахеди”, снаряди та корупційні шпаринки в “Укроборонпромі”. Інтерв'ю з директором Германом Сметаніним

Знайти спільну мову та організувати роботу усіх цих керівників випало 31-річному Герману Сметаніну, який у червні став генеральним директором “Укроборонпрому”, замінивши Юрія Гусєва. Його прихід — це частина великих кадрових перестановок в оборонній промисловості.

Словосполучення “промисловий націоналізм” та “власне виробництво зброї” стали лунати значно частіше від представників влади. Розуміючи мінливу природу західної підтримки, влада поставила завдання кратно наростити випуск озброєння, і “Укроборонпром” відіграватиме в цьому ключову роль.

Не випадковою є і головна відмінність Сметаніна від своїх попередників — він цілковито “людина з виробництва”.

Сметанін працював на українських танкових заводах з 2014 року. Після 9 років роботи над розбудовою танкової армії та доволі швидкого кар’єрного зростання він отримав новий виклик — запустити небачений за роки незалежності конвеєр виробництва зброї, “вичистити” жахливу корупційну репутацію концерну та перетворити його на сучасну холдингову компанію.

Як саме він це робитиме і що вже вдалось?

Про призначення, завдання від Зеленського та перевиконання планів

— За останні 9 років ви встигли попрацювати на п'яти посадах у чотирьох різних бронетанкових підприємствах. Чому ви так часто змінювали місце роботи?

— Колеги бачили, що я можу працювати краще і брати на себе більше відповідальності. Але на керівних посадах, наприклад, уже були компетентні люди. Тому я йшов на інше підприємство, де такі фахівці потрібні.

Якщо була пропозиція йти на підвищення, виконувати більш складні завдання, спробувати себе у новій ролі, то я її приймав. Це нормально для будь-якої людини. Втім, я завжди залишався у галузі.

— Назвіть ваші головні досягнення за час роботи на виробництві.

— Перше — розробка броньованої ремонтно-евакуаційної машини (БРЕМ) “Лев” на базі Т-72. Це стало приводом підвищення мене з головного конструктора до головного інженера. На цьому ж підприємстві за рік ми освоїли капітальний ремонт танків Т-64 з усією технічною документацією. Також освоїли капітальний ремонт Т-72 та виробництво БРЕМ на базі Т-55.

Вже на іншому підприємстві випуск товарної продукції за рік мого керівництва зріс з 600 мільйонів гривень до 1,2 мільярда гривень. Ми виробили вдвічі більше танкових двигунів, почали робити гусеничні стрічки для БМП-2. На ще одному підприємстві зробили першу в Україні модернізацію Т-64 до командирського танку.

Все це різні проєкти. Усіма ними пишаюсь.

— Як ви стали директором “Укроборонпрому” та хто вас порекомендував? Вас же не за конкурсом обирали.

— Так, під час воєнного стану конкурси скасували. Першим, з ким я проходив співбесіду, був наш міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін, бо це його компетенція. Потім була ще низка співбесід, в тому числі з президентом.

— Це була перша ваша зустріч із Зеленським?

— Ні. Раніше я вів проєкт, який був у сфері уваги першої особи.

— Які він вам поставив завдання?

— Реформування концерну, боротьба з корупцією та найголовніше — нарощування виробництва техніки та озброєння, у тому числі за НАТОвськими стандартами.

— Хто затверджує план виробництва “Укроборонпрому”?

— У нас є укладені з Міністерством оборони контракти з чіткими графіками постачання. А Міноборони отримує запит від Генерального штабу, який точно знає, що зараз потрібно ЗСУ. Наш перший пріоритет — боєприпаси, другий — безпілотники, третій — бронетехніка. Ну і, звісно, ПТРК та ППО.

— Вам вдається виконувати план виробництва?

— Так. Більш того, зараз ми готові виготовляти ще більше озброєння, тож очікуємо нових контрактів. Якщо говорити про обсяги, то за чотири квартали 2023-го ми збільшимо випуск продукції на 62%, у порівнянні з минулим роком.

Про “українські шахеди”, дрони та ракету “Сапсан”

— Минуле керівництво розповідало, що “Укроборонпром” розробляє безпілотник-камікадзе, який здатен літати на 1000 кілометрів. Є навіть дані, що він десь уже літав і вибухав. Але інформації настільки мало, що люди почали сумніватись в його існуванні. Скажіть, чи виробляється цей безпілотник серійно?

— Виробляється. Зокрема у кооперації з іноземними партнерами. Де саме я розповідати не буду з міркувань безпеки. Головне, що вони літають і вибухають, а Сили оборони їх замовляють. Це ж чудово!

— Це аналог іранських “шахедів”?

— В Україні багато державних та приватних виробників. У нас є аналог “шахеда”, а є і більш потужні моделі, бо “шахеди” так далеко не літають. Ми зараз зосередились на виробництві більш складних та дорогих проєктів з високими характеристиками.

— Який рекорд за дальністю бойового вильоту серед ваших безпілотників?

— Приблизно 1000 кілометрів.

— Ви освоїли виробництво маленьких FPV-дронів?

— FPV-дронів зараз потрібно дуже багато. Ми допомагаємо приватним фірмам масштабувати їхні розробки. Підписали ліцензійні угоди з трьома великими компаніями на виробництво їхніх моделей. У нас є люди, приміщення, нам завозять компоненти і ми виробляємо. Ми допомагаємо масштабувати розробки всім, хто до нас звертається.

— “Укроборонпром” зараз нарощує виробництво боєприпасів. Наскільки довго ми можемо збільшувати обсяги виробництва і чи не впремося ми в певну “стелю” наших можливостей?

— Це питання дуже чутливе. Якщо я скажу, що у нас, наприклад, є дефіцит якогось компонента, який виробляється лише в кількох країнах, то Росія буде створювати нам проблеми. Її представники прийдуть туди з п’ятьма валізами і скажуть “ми викуповуємо все до 2048 року”. Тоді у нас не буде цього компоненту. Не треба підказувати ворогу.

Що можу сказати — ми успішно виробляємо у співпраці з іноземними партнерами мінометні міни, артилерійські й танкові снаряди. Наші виробничі потужності розташовані не тільки на території України, але і за її межами.

— Минулого року Міноборони замовило мало вітчизняних снарядів, тому їх і виробляли небагато. Зараз Міноборони забезпечує вас замовленням на боєприпаси?

— Ми нарощуємо виробництво і вже зараз готові робити більше, ніж передбачено чинними контрактами. Очікуємо на нові замовлення. Між Міноборони та Мінстратегпромом досягнута домовленість, що першочергово будуть контрактуватися потужності саме українських підприємств, тож, думаю, це питання найближчого часу.

— З 2014-го року тягнеться історія з будівництвом патронного заводу. Різні політики обіцяли, але за 9 років нічого не було збудовано. Чи освоює зараз “Укроборонпром” виробництво патронів?

— В Україні є виробництво патронів, але не наше і його недостатньо, щоб покрити потребу Збройних Сил. На наступний рік з бюджету буде виділено в 7 разів більше коштів на освоєння, модернізацію і розвиток оборонної промисловості, ніж цьогоріч. Частина цих грошей піде на розвиток спроможностей по виробництву патронів.

— Раніше співрозмовники ЕП в уряді казали, що минулого директора “Укроборонпрому” змусили піти зокрема через проблеми із ракетною програмою. Ви вже знаєте, що робити, щоб українські ракети “Сапсан” встигли на вирішальну битву?

— Скажу загально. Є державна програма з нарощення виробництва ракет. Люди працюють, всі вони вмотивовані та хочуть у*бать по тій Москві, щоб там мало нікому не показалося. Але під час війни — це надсекретна інформація, ділитися якою я не можу.

— Наскільки відчутним є дефіцит працівників на підприємствах “Укроборонпрому”?

— Пам’ятаю, коли я був на конкурсах директорів, приходили дуже серйозні люди, зубри, монстри. Приносили із собою стратегії розвитку підприємств. А зараз приходить 10 людей, з яких тільки половина хоч чимось займалась у галузі. Можливо, повиїжджали професіонали, а може бояться — але через це у нас значний дефіцит управлінців.

На самих підприємствах дефіцит робітників теж є. Кожен місяць треба робити більше, тому і людей кожен місяць треба набирати більше. Якщо ми вам скажемо, що дефіциту кадрів немає, значить у нас немає росту виробництва.

— До 24 лютого 2022 року “Укроборонпром” мав портфель експортних контрактів на сотні мільйонів доларів. Що зараз з ними?

— Наші експортні контракти залишаються в силі, ніхто їх не скасовує. За деякими з них уже були внесені аванси. Після війни, щойно ми сформуємо резерви української армії та інших відомств, ми зможемо відновити виконання цих договорів.

Ми від них не відмовляємось, просто є таке поняття як форс-мажор, і це розуміють наші клієнти. Сьогодні техніка “Укроборонпрому” за кордон не продається. Все іде на потреби ЗСУ.

Про корпоратизацію, наглядові ради на заводах і корупцію

— Багато людей з галузі вважають, що “Укроборонпром” взагалі не повинен існувати, адже він з часів Януковича був іграшкою для “розпилу” грошей та нібито заважає військовим підприємствам розкрити свій потенціал. Навіщо взагалі сьогодні потрібен “Укроборонпром” і навіщо збирати весь ОПК під одним дахом?

— Під час війни контроль та координація в ОПК — пряма необхідність. Наприклад, Міноборони дає замовлення на постачання якоїсь продукції. Генштаб каже, що треба її віддати завтра. А директор підприємства каже: “Я на завтра не можу зробити, у мене потужності завантажені”. І ми дивимося, чи може інший завод поставити цю продукцію, чи якось інакше закрити потребу.

З 10 тисяч нових снарядів потрібно відстрілювати 40 штук для випробування партії. Я кажу директору: у вас на складі лежить 2 тисячі, їх треба терміново відправити на фронт. А директор каже: “Якщо я зараз відгружу дві тисячі, то все одно доведеться з них 40 штук відстріляти. Тоді у мене баланс не зійдеться”. І ми разом знаходимо, як цей баланс звести.

Тобто, окремі керівники підприємств бачать ситуацію лише на своєму заводі і думають, що у них все нормально, забуваючи про глобальні виклики.

Існування державного оборонного холдингу — це нормальна практика у цьому світі. Єдиний момент, на який нам треба звернути увагу, це якісне корпоративне управління.

— Зараз проходить корпоратизація “Укроборонпрому”. Скажіть коротко, що це дасть?

— Світ працює так: є завод, що входить до холдингу. Холдинг створює для них єдині стандарти та процедури, систематизує їх — аудиторські звіти, наглядові ради, портфелі замовлень. При цьому у кожного заводу є директор, а у директора — своя наглядова рада, яка контролює його кожен день.

У нас же досі є державне підприємство, а у нього є директор. А хто контролює директора? “Укроборонпром”. А хто такий “Укроборонпром”? Ми як одна велика незрозуміла наглядова рада.

Зараз ми працюємо над переходом до цивілізованих стандартів. 28 наших підприємств уже перетворено на господарські товариства, ще 7 перебувають у стані трансформації. Велике досягнення останніх місяців — створення на місці державного концерну “Укроборонпром” акціонерного товариства “Українська оборонна промисловість” і випуск його акцій, які перебувають у власності держави.

І це не просто поміняти таблички. Концерн не мав можливості створювати спільні підприємства з західними партнерами або обмінюватись технологіями. І поява спільного підприємства з німецьким Rheinmetall стала можливою лише після перетворення “Укроборонпром” на акціонерне товариство.

— Коли сформують нові наглядові ради на підприємствах?

— Зараз іде процес формування наглядових рад в “Укроборонпром” та на його підприємствах. Як керівник товариства я не беру в ньому безпосередньої участі. Щодо “Укроборонпрому” це має робити Кабінет міністрів, щодо конкретних підприємств — новообрана наглядова рада концерну.

Тобто, створення наглядових рад на підприємствах стане наступним кроком після формування наглядової ради “Укроборонпрому”. Сподіваємось, що до кінця року їх буде обрано.

— Чи можливе залучення іноземних фахівців у наглядові ради?

— Якщо іноземець бажає взяти участь у конкурсі та відповідатиме критеріям, які встановлює законодавство, його кандидатура буде розглянута. Не менше третини наглядової ради мають становити незалежні члени. Однак треба враховувати, що, згідно закону, іноземець не може стати незалежним членом наглядової ради “Укроборонпрому”, лише представником держави.

— На презентації антикорупційної стратегії ви обіцяли, що будуть посадки та затримання на ваших підприємствах. Чи вони вже почались?

— Те, що можу зараз розповісти: на двох наших підприємствах були відсторонені керівники та проведені обшуки. На їх місце призначили виконувачів обов’язків, тривають слідчі дії.

— Історично “Укроборонпром” має дуже погану репутацію щодо корупції. Якими аргументами ви переконаєте ваших потенційних партнерів та українців, що епоха “розпилів” залишилася в минулому?

— У нас три головні корупційні ризики: перший ‒ коли хтось бере кошти за призначення директора підприємства, другий ‒ коли керівники заводів щось закупають за завищеними цінами, третє ‒ коли менеджери здають в оренду за 1000 гривень те, що можна здати умовно за 10000 гривень.

По призначеннях. Ми відновили та удосконалили конкурсний підбір кандидатів для керівників підприємств. На останньому було присутньо четверо представників іноземних посольств.

Як це відбувається? До нас приходять кілька десятків кандидатів. Наші кадровики обирають з них 10 найбільш фахових та освічених. Потім сідає за стіл людей, напевно, двадцять: Кабмін, Мінекономіки, Мінстратегпром, іноземні дипломати. Приходить кандидат і йому починають ставити питання.

Незалежна антикорупційна комісія (НАКО) і StateWatch дивляться, щоб у нього не було “лівих” фірм, корупційних ризиків. У підсумку з десяти кандидатів залишають двох. І потім вже під час особистої співбесіди я обираю, хто з них більше підходить.

По закупівлях. Ми моніторимо всі найбільші закупівлі на підприємствах, щоб не було такого, що принтер купують за ціною джипа. Ми активно повертаємо закупівлі у систему Prozorro, хоча ця практика була призупинена з початком повномасштабного вторгнення. Наприклад, ми спільно проводимо закупівлю електроенергії та газу для підприємств. Завдяки цьому вже вдалося зекономити майже 50 мільйонів гривень. Також проводимо тендери на послуги та товари невійськового призначення.

І щодо зловживань у використанні майна. Ми розробляємо політику, що під час продажу чи оренди майна повинна бути незалежна оцінка, яка визначить стартову ціну. А потім всі ці угоди будуть проводити через Prozorro Sale.

Все, що нам рекомендували НАЗК, НАКО, StateWatch ‒ ми все врахували у нашій стратегії. Незабаром відзвітуємо, як ми все це впроваджуємо і використовуємо. Можливо, хтось шукатиме шпаринки. Але наше завдання не лише шукати де там хтось щось краде, а зробити систему такою, щоб вкрасти в принципі не було можливості.

Дмитро ДЄНКОВ, Богдан МІРОШНИЧЕНКО