УНІАН знову вийшов на стежку “джинси”

Цього весняно-літнього сезону  улюбленим “джинсовим” героєм медіа-ресурсу, що належить Ігореві Коломойському, став голова КМДА Олександр Попов.   Він не приховує бажання стати мером, а УНІАН запопадливо допомагає йому, хоча це завдання дуже ускладнилося після сильних снігопадів, що паралізували Київ у березні, у той час, як голова КМДА перебував у Відні.

 Попри те, що  вибори мера ще не призначено, УНІАН почав рихтувати зіпсований снігопадом (а тепер ще й італійськими каштанами)  імідж градоначальника та  ревно піарити Попова, повторюючи торішню історію з іншим джинсовим героєм — Олександром Третьяковим.  Про того кандидата в депутати, який балотувався до парламенту  по одному з київських мажоритарних округів, УНІАН подавав кілька новин щодня упродовж кількох виборчих місяців.

 Про голову КМДА Попова УНІАН подав у квітні 2013  30 новин. У більшості з них киян намагалися переконати, що  Попов — міцний господарник:  “Попов обіцяє… Попов запевняє… Попов заспокоює… Попов вимагає у Кабміну грошей… Попов вирішив реформувати”…    І навіть “Попов розповів, як поститься…” 

У травні також читачам новин від УНІАНу не довелося непокоїтися “А де це Попов?”. 

 “Попов упевнений, що Київрада може працювати до виборів…   Попов ініціює парламентські слухання по Києву… Попов упевнений у перемозі на виборах мера Києва” — заголовки лише за 24 травня. Того ж дня УНІАН подав ще й дві частини чималенького інтерв’ю з цим чоловіком, який, судячи зі стрічки УНІАН сам-один працює за всіх у КМДА. Решта ж чиновників, схоже, б’ють байдики, бо про їхню роботу й написати нема чого.

Що ж стосується Попова, то автори новин ніколи не пропускають можливості зайвий раз нагадати про його “видатну роль” у запровадженні Картки киянина. Той  документ — то взагалі  окрема тема для рекламування достоїнств головного столичного чиновника від Партії регіонів. Її (ту тему), як естафетну паличку, редактори новин передають із місяця в місяць, регулярно нагадуючи про переваги щасливих власників “соціального пластику” над рештою посполитого люду столиці.  Хоча самі “щасливчики” тих переваг не бачать: як їздили безкоштовно у метро за пенсійними чи ветеранськими посвідченнями, так і їздять. Як купували в аптеках ліки на 5% дешевше за тими ж таки документами, так і купують. 

Найбільшу ж і абсолютно очевидну вигоду (про яку в новинах не пишуть) від запровадження  картки киянина (яка оформлена як банківська картка і призначена ще й для перерахування на неї нечастих дрібних грошових подачок влади соціально незахищеним), отримав банк “Хрещатик”, якому ініціатива Попова вже принесла 60 тисяч нових клієнтів. До кінця року їх число планують збільшити до 425 тисяч.  Фінансувалося виготовлення карток із бюджету, хоча й досі достеменно не відомо, куди саме витратили 17 мільйонів гривень.  

“Проект рішення про широкомасштабний запуск багатофункціональної “Картки киянина” підготовлений за дорученням голови КМДА Олександра Попова”.

“У столиці України про необхідність введення соціальної картки почали говорити ще років десять тому. Однак система була розроблена тільки в 2011 році, після приходу в КМДА Олександра Попова. А перші картки почали видавати з квітня 2012 року”, — трубить УНІАН у всі труби. 

Втім, цікаво було б прочитати у новинах і думки “щасливчиків”, які вже отримали цю картку, про користь (чи її відсутність) від того нововведення. Однак простим киянам не місце в інформаційній стрічці УНІАНу. Там —  щодня Попов. Кілька разів на день. 

Схоже, що історія з Третьяковим, який програв вибори, попри потужну “джинсову” кампанію УНІАНу, нічому не навчила інших політиків, ласих до замовної  похвали.

 Не зробили висновків із того й менеджери шанованої колись інформаційної агенції.  Однак заслуги головного керівника — генерального директора холдингу “1+1 медіа”, до якого належить УНІАН, оцінила журналістська спільнота, включивши Олександра Ткаченка до списку антирейтингу “Вороги преси в Україні 2012”: “За дискредитацію агенства УНІАН через “ведмедів” Власенка та тиск на журналістів через редакторів УНІАНу”. 

Сам же  УНІАН, який раніше зазвичай  пильно стежив за процесами в українській журналістиці, цього разу “не помітив” новину про черговий антирейтинг.  Отже, в інформагенції, що має славне минуле,  зараз  залишається все, як було до журналістських протестів:  і джинса, і цензура.

Ольга БУРДА