Санкції проти росіян і колаборантів: потреби Мін’юсту та забаганки АРМА

Українська влада за пів року з моменту першого успішного кейсу у лютому 2023-го стягнула в дохід держави через позови Міністерства юстиції активи десятків суб’єктів, що так чи інакше сприяли агресії російських військ 24 лютого 2022 року. Про частину з цих кейсів конфіскацій у бізнесово-політичного оточення та колаборантів Путіна ми розповідали на шпальтах ZN.UA — Дерипаска, Ротенберг, Шелков, Сальдо, а також про найбільш ласі шматки майна з російським корінням в Україні. Увесь перелік майна єдиним списком сягає тисяч одиниць активів за 24 кейсами — від luxury-годинників і предметів розкоші до величезних компаній. Йдеться вже про десятки мільярдів гривень, які можуть бути спрямовані на відбудову України.

Утім, Мін’юст треба підсилювати в його спроможностях, адже існують як уже проголосовані законопроєкти (як №8392), що покращують процедурні можливості міністерства, так і ті, що лише очікують прийняття (наприклад, №9235 і 8384).

Законопроєкт №8392, що вже ухвалено, передбачає створення Державного реєстру санкцій з метою надання публічного доступу до інформації про всіх суб’єктів під санкціями. Також у ньому йдеться про збільшення строків розгляду позовів у Вищому антикорупційному суді і розширення кола осіб, які мають право на оскарження рішення ВАКС, що гарантуватиме більш ефективний процес застосування санкції стягнення.

У свою чергу на розгляді у парламенті лежить проєкт №8384, який передбачає кримінальну відповідальність за обхід санкцій, що запобігатиме спробам виведення активів із власності підсанкційної особи. Також на стадії розгляду парламентаріїв законопроєкт №9235, в якому Міністерство юстиції просить дозволу надавати йому доступ до банківської таємниці щодо підсанкційних осіб через запити на інформацію.

Чому ці два проєкти законів такі потрібні, адже наче й без них система працювала?

Що ж, приміром, законопроєкт №9235 через внесення невеликих змін, що стосуються саме розкриття банківської таємниці на запити міністерства, допоможе оперативніше готувати позовні заяви до ВАКС. Безумовно, банківська таємниця і так розкривається, але через окреме клопотання, рішення або “реалізацію”. Тому співробітники профільного підрозділу Мін’юсту не завжди встигають збільшити розмір позовних вимог, бо наявні окремі процесуальні строки. Зокрема, у кейсі херсонського колаборанта Сальдо хоч і отримано позитивне рішення у першій інстанції ВАКС, однак наразі готується окремий позов стосовно його банківських рахунків, де ще перебувають сотні тисяч гривень. Це в свою чергу є зайвим відволіканням ресурсів у “департаменту санкціонування”. Особливо якщо конкретний банк, де має рахунок “підсанкційник”, невідомий, і реалізовувати ухвалу про розкриття таємниці треба в усіх 68 фінансових установах, що неймовірно важко.

Натомість законопроєкт №8283 в основному стосується збільшення ступеня відповідальності за ухилення від накладення санкцій. Але що цікаво, Мін’юст розробляв іншу концепцію, проте Офіс генпрокурора як флагман кримінальної юстиції дещо видозмінив підхід, запропонувавши неадекватно жорсткі норми щодо кримінальної відповідальності. Власне, ця неадекватність — причина того, що законопроєкт уже пів року лежить у парламенті, а також обґрунтованих сумнівів в успішності його проходження. Сподіваємося, що ця неадекватність була несвідомою.

Можливо, варто ще раз переглянути концепцію та запропонувати збалансований механізм, чітке визначення субʼєктів і співмірні рамки відповідальності. До слова, гарний досвід мають у США, де предмет обходу санкцій конфіскується в дохід держави, щоб виключити економічний інтерес для таких дій. Своєю чергою особи, які сприяють обходу санкцій, мають нести відповідальність, у тому числі з позбавленням права обіймати певні посади чи вести діяльність. У такому разі Закон не лише матиме каральну мету, а й слугуватиме превентивним заходом, бо якщо у результаті оборудки існуватиме ризик втратити актив або право заробляти на життя професійною діяльністю, то це може знизити відсоток поціновувачів сірих схем, які реалізуються задля виведення активів підсанкційних осіб з-під обмежень.

Поки Мін’юст шукає шляхи підвищення власної ефективності на санкційному полі, нова очільниця АРМА Олена Дума заклопотана геть іншим. Здавалося б, роботи непахане поле — треба як мінімум не лише запустити Реєстр арештованих активів, а й розкрити дані про управителів і кількість отриманих коштів. Як максимум — вирішити глобальні проблеми із корупційністю продажів і неефективністю пошуку управителів для переданих АРМА активів, та й сам процес управління можна безкінечно покращувати. Натомість О.Дума, не вирішивши системних проблем у власному відомстві, хоче підібрати собі ще й конфісковані активи з російським корінням. Фактично замінити Фонд держмайна як ключовий орган, куди Кабміном передається стягнуте майно.

Зацитуємо аргументацію: “Паралельність санкційного і кримінального процесів також ускладнює пошук управителів на активи, оскільки можливість їх подальшого стягнення є фактором непередбачуваності та додаткового ризику для потенційного управителя”. Про що це взагалі? В АРМА не здатні показати ефективність за жодним із основних напрямів роботи, навіть там, де жодна “паралельність” не заважає. Нагадаю, що АРМА створювалося не з метою продажу конфіскованого у підсанкційних осіб майна і взагалі-то його робота регламентується профільним законом, який також його не передбачає.

Ще один аргумент АРМА — нещодавні зміни до закону №3137, що уповноважили Фонд держмайна управляти стягнутими санкційними активами, але крім випадків, визначених законом. Добре, а яка в цьому роль АРМА? Там думають, що ВАКС може направляти АРМА на виконання судові рішення про стягнуті санкційні активи, які перебувають в управлінні Нацагентства. Саме тому, виходить, підлеглі Олени Думи надіслали Кабміну та ВАКС позицію АРМА, врахування якої дасть змогу покращити координацію між різними шляхами використання власності окупантів на користь України. Повна ахінея, не інакше. Може, краще все ж, щоб кожен орган публічної влади займався реалізацією власних повноважень? Тут і ефективність кожного окремо буде зрозуміла, і відповідальність конкретизована, а не розпорошена, і корупційні ризики сфокусовані.

А для цього все ж украй необхідно підсилити Міністерство юстиції в його підготовці позовних заяв до ВАКС у контексті стягнення підсанкційного майна. При цьому відмовити АРМА стосовно їхніх недолугих спроб залізти у чужу зону відповідальності, бо відповідальність загалом не найсильніша ознака цієї організації. Стягнуте в дохід держави майно підсанкційних осіб має ефективно і прозоро бути продане згідно з чинним законодавством, а виручені кошти залучені у відновлення України. Якщо в цьому наша мета, то до чого тут АРМА? 

Олександр ЛЄМЄНОВ, голова правління StateWatch