Що на практиці заважає повертати конфісковані активи з-за кордону

Конфіскація злочинних активів за кордоном — дуже складний процес. Але, як показали понад півтора року після повномасштабного вторгнення, проблеми, з якими зіштовхуються наші правова і правоохоронна системи при ініціації таких процедур, пов’язані не лише з недоліками українського законодавства.

Ми вже розповідали, що заважає на законодавчому рівні ефективно конфісковувати активи за кордоном. Тож тепер розглянемо баги практичної сфери. 

“Конвенційні” та політичні: при яких злочинах можлива конфіскація майна за кордоном

При притягненні до відповідальності осіб, щодо яких необхідно буде скеровувати запити за кордон, треба враховувати, що переслідувати їх варто за злочини, визнані світовою спільнотою як “конвенційні”. До них можна віднести фінансування тероризму, корупцію, незаконний обіг наркотиків та інші.

Адже з приводу певної категорії кримінальних правопорушень можуть виникнути проблеми, якщо їх віднесуть до політичних злочинів. Це зазначено, наприклад, у Європейській конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків. До політичних злочинів зазвичай відносять державну зраду, шпигунство, заклики до заколоту.

Наразі Україна є учасницею шести основоположних у цьому контексті багатосторонніх конвенцій. І за наявності вибору органи правопорядку повинні інкримінувати саме “конвенційні” злочини. Адже всі держави — учасниці таких конвенцій мають зобовʼязання як криміналізувати ці діяння, так і сприяти у боротьбі з ними.

І позитивним прикладом є нещодавнє інкримінування російському олігарху Міхаілу Шелкову відмивання доходів, тоді як перша підозра йому стосувалася фінансування дій, вчинених із метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу (частина 3 статті 110-2 Кримінального кодексу України). Таке доповнення кваліфікації злочину даватиме змогу ефективно виконувати покарання за кордоном.

Додатково слід звертати увагу на наявність вимоги “подвійної криміналізації”. За загальним правилом, покарання може виконуватися в іншій державі в тому разі, якщо за такі само дії карають за її законодавством.

Заочне засудження може заважати конфіскації активів

На випадок переховування особи від суду законодавець передбачив у Кримінальному процесуальному кодексі України можливість здійснювати щодо неї спеціальне судове провадження (in absentia), тобто фактично розглядати справу в суді за відсутності обвинуваченого. І це мало б дозволити ефективно виконувати майнові покарання, а також погіршити життя злочинцям-втікачам.

Наприклад, зараз на розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває “газова справа” Олександра Онищенка. У січні 2020 року суд дав дозвіл на розгляд цього провадження за відсутності обвинуваченого. А в грудні 2021-го судді арештували німецький кінноспортивний маєток Gut Einhaus з метою забезпечити спеціальну конфіскацію. Якщо Онищенка таки визнають винним в інкримінованих йому діях, то для виконання вироку в частині спеціальної конфіскації потрібно буде враховувати законодавство Німеччини щодо умов правомірності заочного засудження.

Крім цього, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків визначає, що для виконання вироку, винесеного за відсутності обвинуваченого, потрібно, щоб засуджена особа була особисто поінформована про таке судове рішення. Тобто вирок, постановлений in absentia, не виконуватиме жодна іноземна юрисдикція, якщо про нього засуджена особа не буде поінформована особисто.

Так, під час розгляду справи MH-17 у Гаазі інформування про судовий розгляд робили через органи влади Росії. А також неофіційними каналами, наприклад, через рашистську мережу “ВКонтакте”, листи в месенджерах, телефонні дзвінки, після яких проводили експертизу голосу. Судді також оцінювали, чи публікували якусь інформацію обвинувачені, з якої можна було б встановити, що їм відомо про судовий розгляд.

Розшукати майно за кордоном: місія (не)важлива

Перш ніж зібрати докази, які підтверджували б можливість застосування спеціальної конфіскації, потрібно розшукати відповідне майно. Зокрема, для цього свого часу і створювали Агентство розшуку та менеджменту активів (АРМА). Воно за запитами слідчих органів має відшукувати активи, які можуть підлягати арешту та конфіскації.

Однак кількість скерованих АРМА запитів до іноземних юрисдикцій у межах транскордонного обміну інформацією залишається невисокою, особливо якщо звернути увагу на кількість звернень, що надходять до Агентства від правоохоронців.

Загалом за 2017—2022 роки роботи АРМА (див. інфографіку) до іноземних компетентних органів було скеровано тільки 851 запит на розшук активів (майже дві третини з них 2022 року), тоді як вітчизняні правоохоронці надіслали до відомства 12861 запит.

Тобто міжнародний розшук активів посилився після повномасштабного вторгнення, але обсяги запитів до іноземних держав за описаний період значно менші від кількості запитів українських правоохоронців на розшук майна в Україні.

При цьому розшук активів за кордоном є лише першим елементом у процесі їхнього повернення. Надалі потрібно це майно арештувати, щоб фігурант провадження не зміг його позбутися. І хоча це є поширеною практикою органів правопорядку, вона не свідчить, що зрештою ці активи конфіскують. А все через тривалість розгляду справ українськими судами.

Траплялися випадки, коли ще до закінчення судового розгляду в Україні арешти, накладені за кордоном, знімали через те, що їх вчасно не подовжили або ж закінчився максимальний строк обтяження такого майна.

Узагалі арешт майна — це втручання у право власності, тому обмеження такого права має бути виправданим, а зволікання із судовим розглядом — то проблема держави, від якої, за міжнародними стандартами, приватна особа не мусить страждати. Ба більше, деякі держави, на відміну від України, визначають обмежену тривалість накладення арешту.

Так, 2016 року в Латвії стягнули 50 млн дол., що належали оточенню Януковича й були виведені до цієї країни. Латвійська сторона тоді розпочала кримінальне провадження та спочатку арештувала ці кошти, а потім конфіскувала в дохід власного бюджету. Тодішній генпрокурор Латвії в коментарі журналістам повідомив, що від української сторони не надходило відповіді про їхнє повернення. Натомість, за його словами, українські правоохоронці були дуже пасивними у співпраці та не надавали релевантних відповідей або взагалі ігнорували запити латвійської сторони про надання правової допомоги у цій справі.

Згодом генпрокурор Юрій Луценко поскаржився на латвійську владу, що вона не дочекалася рішення в Україні. Однак його коментар і вся ситуація лише підтверджують, що національне законодавство та органи неспроможні належно здійснювати міжнародне співробітництво, коли йдеться про повернення злочинних активів. А одна з ключових причин цього — тривалість розгляду кримінальних справ.

Наприклад, середня тривалість розгляду підсудних ВАКС кримінальних справ становить 288,6 дня на одну справу. І це включає справи як на досудовому, так і на судовому розглядах, тобто для проваджень по суті цей термін ще триваліший.

Це ще одна системна проблема кримінальної юстиції в переліку тих, про які ми уже неодноразово говорили. І вона також перешкоджає поверненню активів з-за кордону.

Погіршує ситуацію і той факт, що національне кримінальне процесуальне законодавство не містить чіткої вказівки, хто ж відповідає за контроль арешту активів за кордоном, особливо у тих юрисдикціях, де арешт на майно накладається на фіксований строк.

Так, у Словенії арешт і вилучення майна обмежені максимальною тривалістю у три місяці в досудовому провадженні та шість місяців у судовій процедурі. Ці заходи можуть подовжити, але не більш як на один або два роки відповідно.

Спільні слідчі групи — практика, яку треба посилювати

Допомогти синхронізувати зусилля при конфіскації активів можна з використанням міжнародного інструменту у формі спільних слідчих груп. Такі слідчі групи утворюються Офісом генерального прокурора за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора і компетентних органів іноземних держав.

Національне антикорупційне бюро України успішно використовувало цей інструмент у кількох справах. Наприклад, при розслідуванні фактів корупції в “Укравтодорі”, а також схеми заволодіння коштами держпідприємства “Поліграфічний комбінат “Україна”.

За версією слідства, у справі “Укравтодору” ексочільник агентства вчиняв інкриміновані злочини в Україні, а неправомірна вигода передавалася і на території Республіки Польща. А про справу “Поліграфкомбінату” НАБУ повідомляло, що отримані з Естонії докази дали можливість установити всі деталі схеми злочину та легалізації грошових коштів. Зі свого боку в межах спільного розслідування естонські правоохоронці притягнули до відповідальності чотирьох осіб за легалізацію коштів, викрадених із підприємства.

Таким чином, обидві справи стосувалися міжнародного елемента — або місце вчинення ймовірного злочину було на території іншої держави, або ж іноземні компанії використовувалися для полегшення вчинення злочину. І тому використання механізму спільних слідчих груп дало можливість оперативно збирати та легалізувати докази, отримані у цих справах, а також не витрачати часу на тривалі механізми міжнародної правової допомоги.

Наразі справа щодо підкупу екскерівника “Укравтодору” перебуває на розгляді в суді, тому можемо відстежувати підхід суду до оцінки доказів, зібраних у такий спосіб.

То що ж слід враховувати для успішного повернення конфіскованих активів до України

Про необхідні законодавчі зміни ми вже писали раніше. Що ж треба змінити на організаційному рівні?

1. Закріпити на законодавчому рівні порядок та особливості укладання і виконання угод про розподіл активів й угод про спільні слідчі групи.

2. Посилити використання інструменту угод про розподіл активів, а також діяльності спільних слідчих груп у цьому контексті.

3. Вибирати правильні інструменти для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

4. Навчати працівників органів слідства, прокуратури та суддів. Це не менш важливо для розуміння всіх механізмів повернення активів та їхнього використання у конкретних справах.

***

Усі згадані нами проблеми конфіскації злочинних активів за кордоном не нові, про них добре відомо і владі, і громадськості. Навіть Єврокомісія у своєму звіті з оцінювання прогресу України звертала свою увагу на важливість активізувати роботу з повернення активів.

Тому ми сподіваємося, що українська влада зі свого боку докладе всіх зусиль для того, аби врахувати виявлені проблеми як у законодавчій базі, так і в практиці її застосування. Звісно, виправлення згаданих нами вад може зайняти якийсь час, і, як бачимо, ще чимало часу доведеться надалі витратити на реальне повернення такого майна. Але без таких дій навряд чи злочинне майно таки запрацює на благо українців.

Павло ДЕМЧУК, юридичний радник Transparency International Ukraine;

Андрій ТКАЧУК, юрист з моніторингу справ ВАКС Transparency International Ukraine