За 9 міс цього року Україна збільшила експорт е/е на 48%. Компанія ДТЕК Ріната Ахметова контролює майже 100% експорту.
- У Європу було експортовано 3,2 млрд кВт-г. Ця електроенергія повністю була виготовлена вугільними ТЕС. 80% затрат ТЕС — це вугілля.
Таким чином “експорт вугілля по проводах” склав 1,6 млн тон вугілля. Просто екологічно шкідливе вугілля (із сіркою понад 1%) у Європу непрохідне. Тому спалили його тут, сірку і СО2 залишили українським громадянам, а е/е відправили у Європу.
Як же це в'яжеться із нібито дефіцитом вугілля? Ніяк.
У березні-липні у Європу українську електроенергію продавали дешевше, аніж українським споживачам на оптовому ринку. У інші періоди цього року — дорожче.
- У Молдову експорт почався з 1 квітня цього року, в період дії надзвичайного стану в енергетиці (пам'ятаєте ці страшилки про віялові відключення?). Він склав 970 млн кВт-г.
Експорт у Молдову — це мікс теплової генерації та Енергоатому, тому точно сказати, скільки спалили вугілля для цього експорту — важко. Думаю, 200 тис. тонн — буде більш-менш коректне припущення.
Продаж української електроенергії у Молдову здійснюється дешевше, аніж продаж української е/е українським споживачам.
Який же сенс продавати українську електроенергію на експорт дешевше, аніж вона продається українським покупцям на оптовому ринку, тобто експортувати собі у збиток?
Все просто — щоб більше заробити. Основний заробіток формується на вугіллі: ДТЕК у тариф ТЕС закладає своє вугілля по ціні понад 100% вищій, аніж його собівартість. А далі просто потрібно максимізувати обсяг спалення такого вугілля. Поставки на експорт електроенергії допомагають це зробити.
Тим більше, що при діючих правилах з таким тарифом ТЕС є можливість продати електроенергію держпідприємству Енергоринок дорожче і відразу відкупити дешевше. Ця різниця Енергоринку розмазується тонким шаром на усіх українських споживачів.
Головне — пафосно і з великим піаром імпортувати 0,1 млн тон. Показати ціну такого імпорту і вимагати таку ж ціну у тарифах на все вугілля. Потрібно заставити всіх повірити у енергодефіцитність і заставити платити Роттердам+.
Отже, загалом “експорт вугілля по проводах” за 9 місяців склав не менше 1,8 млн тон вугілля (марка Г).
І тепер головне — пафосно і з великим піаром імпортувати 0,1 млн тон, показати ціну такого імпорту і вимагати таку ж ціну у тарифах на все вугілля. Потрібно заставити всіх повірити у енергодефіцитність і заставити платити Роттердам+.
А якщо і ТЕС, і вугілля, і експорт електроенергії, в одних руках одного монополіста, то план абсолютно реалістичний і робочий. Можна тримати склади вугілля низькими і шантажувати напередодні зими всю країну, щоб добитись чергового підвищення тарифів.
Монополія — це не просто якесь нехороше слово. Це можливість робити все те, що якраз і роблять у нас.
Андрій ГЕРУС, член правління бізнес-ради “Ціна держави”