Податкове пекло чи ще чистилище?

Аналітичне дослідження Tax Hells 2023 від дослідницької установи The 1841 Foundation пригнічує, адже у ньому Україна посіла четверте місце серед держав “Податкового пекла”. Тож недивно, що ця новина викликала дійсно палку дискусію та обговорення. Данило Гетманцев як голова комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради одразу видав свою експертну думку, мовляв, рейтинг “дивний” і не заслуговує на увагу, адже мета цього дослідження —  “заробляти потім на податкових консультаціях”.

Безумовно, у рейтингу є недоліки, а до його методології можуть бути зауваження, але чи справді нас має втішати, що дослідники не аналізували країн Африки? Мовляв, поруч із ними Україна була б, як цукерочка. А чому ми не хочемо змагатися із Ірландією чи Швейцарією, які традиційно на коні у подібних рейтингах?

Сама по собі поява України в подібному топі засвідчує цілком реальну проблему — податкова система України досі, попри роки реформ, залишається не найкращою. А серед країн принаймні Європейського континенту її дійсно можна характеризувати як “пекельну”.

На таке визначення впливають кілька важливих аспектів. Перший із них пов’язаний далеко не зі ставкою податку, як вважає пан Гетманцев, а з його адмініструванням. Що складніше адміністрування податків, то гіршими є умови ведення бізнесу. Якщо брати довоєнний і навіть докоронавірусний 2020 рік, то спеціалісти відзначали, що українці витрачають на адміністрування власних податків 328 годин щороку — вдвічі більше часу, аніж представники розвинених країн. Уже тоді ми почали пасти задніх за тривалістю обліку ПДВ (176-те місце із 190).

На другий аспект вказують усі великі, середні та місцями навіть малі підприємці протягом останнього року. Мова про системну корупцію у податкових органах, яка не в останню чергу зумовлює “дивні” практики у їхній роботі, які точно не полегшують життя бізнесу. За останні півтора року із зупинкою відшкодування ПДВ зіштовхнувся кожен п’ятий бізнес. І як мінімум стільки ж зіткнулися з прямими наслідками таких дій Податкової — зупинки контрактів, невиплати коштів і таке інше. Найцікавіше, що у 90% випадків суди стають на бік підприємців. А Верховний суд України вже кілька разів зобов’язував Податкову користуватися чіткими критеріями при визначенні ризикового бізнесу, а не виносити де-факто “вироки” на власний розсуд. Але податківці обрали таку модель поведінки з очевидною метою — це найпростіший спосіб вимагати хабарі у бізнесу. Про це точно мав би знати пан Гетманцев, адже заступником голови Державної податкової служби наразі працює його помічник Євген Сокур і точно бачить усе із середини.

Третій аспект є ключовим у вимогах МВФ та інших міжнародних партнерів, та Гетманцев із його виконанням не поспішає. Йдеться про відкриті конкурси на голів Податкової та митниці, адже ці посади вакантні вже понад рік, а виконувачі обов’язків, як ви розумієте, це точно не незалежні та повноправні рушії змін. Натомість ми досі на етапі законопроєкту, та й у ньому мова лише про конкурс на посаду керівника митниці. Про Податкову дивним чином усі забули. А й справді, навіщо там незалежний керівник.

Четвертим аспектом є постійна зміна правил та умов гри. Податковий кодекс оновлюється щороку, а разом із ним оновлюються й усі бланки, бюрократичні умови, деталі до подання та заповнення. Все це зводиться до необхідності постійно вивчати нові правила, що збільшує навантаження на адміністрування. І все це на додачу до того, що у нас і так украй зарегульована система, а тисячі з цих регуляцій — це ще спадок із часів СРСР.

Останнім аспектом є війна. Так, її не вирішиш у сфері реформ Податкової. Однак саме реформа служби мала би полегшити умови ведення бізнесу і в такий спосіб залучити в країну інвестиції під час війни. Та що ми бачимо на практиці? Спростивши певні податкові аспекти на перший рік війни, Гетманцев і його оточення 2023 року швидко повернули все майже на довоєнний рівень. Ба більше, серйозно розмірковують над посиленням податкового тиску: поверненням податкових перевірок, запровадженням додаткового оподаткування, ліквідацією ФОПів, переведенням усіх сфер діяльності на PPO. Все це дуже дратує українців, крім іншого, ще й тим, що це все кальки законодавства країни, яка веде проти нас війну.

Тож можна зрозуміти дискусію— ми вже в пеклі або ж іще в чистилищі. Попри недоліки методології, рейтинг ударив у вкрай болючу для українців точку. Адже наявна ситуація, ще й під час війни, дійсно нагадує “податкове пекло”. І ми не раптом у ньому опинилися. За 30 років ми так і не змогли перебудувати податкову систему в державі, щоб вона від початку була дружньою до бізнесу. Для держави, за висловлюваннями того ж Гетманцева, бізнес — це “гусак”, якого треба общипувати так, щоб він не занадто голосно кричав. Це цілком характеризує підхід до оподаткування впродовж останніх тридцяти років. Його логіка проста: впроваджувати додаткові регуляції, аби контролюючі органи могли гарно жити за рахунок хабарів від бізнесу.

Хоча давно можна було б перейти до практики створення комфортних умов для збільшення кількості бізнесу, а відтак, і бази оподаткування, про зростання якої невпинно говорять податківці. Вочевидь, без спрощення адміністрування навіть про мінімальний комфорт не йдеться, а фіскальний тиск узагалі вбиває будь-які сподівання на покращення. Та й на конкурентні переваги в регіоні, якщо ми досі сподіваємося на бодай якісь інвестиції.

Та насамперед нам варто придивитися до самого процесу формування податкової політики, який наразі повністю сконцентрувався у відповідному комітеті парламенту. І це за відсутності керівництва у Державній податковій та Державній митній службах, усунення профільного міністерства як полісімейкера, браку ефективного арбітражу та слабеньких антикорупційних успіхів.

То що ж це, як не пекло? Ми навіть прізвище сатани знаємо. 

Дмитро ОЛЕКСІЄНКО, віцепрезидент ICC Ukraine