Подарувавши олігархам розподіл газу і електроенергії, теплову енергогенерацію, нафтопереробку і багато чого ще, Українська держава з сумнівними успіхами управляє іншими крупними і теоретично надприбутковими активами — атомною і гідрогенерацією, газо- і нафтовидобутком, етс.
Ми не можемо дочекатися дивідендів від підприємств цих галузей, а деякі з таких активів просто втрачають свою вартість через невдалий державний менеджмент, як от Одеський припортовий завод.
Останнім часом багато говорять про державну газотранспортну систему України — величезний комплекс з десятків тисяч кілометрів газопроводів великого діаметру, десятків газокомпресорних і сотень газорозподільних станцій і найбільших у Європі газових сховищ.
Ми чуємо, що Росія будує обвідні газопроводи, щоб залишити нашу ГТС без роботи. Нас лякають, що ГТС перетвориться на купу металобрухту.
Що з цього правда? Які переваги і недоліки нашої ГТС? Які загрози і можливості для її функціонування існують? Як кожен українець зможе не втратити, а заробити на цьому активі?
Основною перевагою газотранспортної системи України є те, що вона вже існує. Наша ГТС, побудована в основному ще у 50х-80х роках минулого століття, стабільно функціонує.
У минулому році ми протранспортували до Європи 93,5 млрд. м.куб. російського газу, а теоретично готові надійно транспортувати більше 140 млрд. м.куб. на рік.
Для замовників послуг з транзиту газу нашою ГТС відсутні ризики непрогнозованості (як для “Північних потоків” або “Турецького потоку”, які ще невідомо коли і як будуть працювати).
Десятиліття експлуатації ГТС довели її надійність, тому транзитери можуть спокійно розраховувати на те, що їхній продукт буде доставлено вчасно і ніякі “планові ремонти” (як на “Північному потоці” минулого року) цьому не завадять.
Іншою величезною ексклюзивною перевагою саме української ГТС є робота газопроводів в комплексі з газосховищами. Активна місткість українських сховищ — 31 млрд. м. куб.
Це величезний обсяг газу, співмірний з річним обсягом споживання найбільших європейських країн. Місткість німецьких сховищ газу, наприклад, — трохи більше 22 млрд. м. куб., а Німеччина, нагадаю, є найбільшим споживачем газу в Європі.
Завдяки роботі в комплексі зі сховищами Україна балансує будь-які сплески європейського споживання російського газу (як, наприклад, останній критичний сплеск на початку цьогорічної весни).
Без наших сховищ Росія не змогла б оперативно доставляти додаткові обсяги свого газу в Європу саме в ті дні, коли цей газ найбільше там потрібен і його ціна різко зростає.
Якщо наша ГТС така хороша, чому “Газпром” за активної участі європейських оптових постачальників планує вкладати десятки мільярдів доларів у обвідні потужності?
Давайте на хвилину забудемо про цинічно-агресивних північних сусідів з їхніми хворобливими планами побудувати всюди “медвежий угол” і подивимось на ситуацію суперраціональним поглядом європейського оптового покупця.
Отже, перше, що лякає європейців, це непрогнозованість державної політики України у сфері транзиту.
Хто і як буде чинити політичний тиск на “Трансгаз” і тягнути з нього мільярдні відкати, коли і чому будуть змінюватися тарифи на прокачку, чи не збанкрутує і не зникне взагалі завтра така структура як ПАТ “Укртрансгаз” разом з газом в трубі?
Ці питання, та ще й поставлені “Газпромом” під “правильним” кутом, певна річ, хвилюють європейських споживачів.
Той же “Газпром” відразу пропонує і відповідь на них: “З цими ненадійними українцями тільки ми і могли домовлятись про транзит, але нам все важче і важче… Давайте краще вдвох, без посередників побудуємо свою ГТС, хай і трошки дорожче…”.
Як бачимо, іноді такі аргументи спрацьовують. Ще один аргумент проти української газотранспортної системи — це її вік і пов’язані з цим технічний стан і технологічні можливості. Так, ми казали, що вона надійна. Але всі розуміють, що це поки.
Десятиліття, коли зароблені ГТС мільярди доларів в основному осідали в “Нафтогазі”, а не реінвестувалися в систему, не зробили ГТС надійнішою, технологічно просунутішою, нікому не додали впевненості, що і через 20, і 30 років ця система буде переконливо відповідати на виклики часу.
Неадекватність відповідей на виклики часу іноді закидають “Укртрансгазу” і через несучасні методи менеджменту.
Не може, наприклад, не дивувати кількість непрофільних активів у цього підприємства — футбольні поля, бази відпочинку, агропідприємства і багато чого іншого.
Переходу на європейські рейки потребують і роками незмінні бізнес-процеси в “Укртрансгазі”, і технологічні процеси, у тому числі ті, що спричиняють високі технологічні витрати газу в українській ГТС.
Вказавши на основні недоліки нашої газотранспортної системи, ми краще можемо зрозуміти причини численних попереджень про загрози її функціонуванню.
Перша з них — уже згадані обвідні газопроводи. Протягом найближчих років Росія планує добудувати Північний потік-2 щорічним обсягом прокачки у 55 млрд.м.куб та Турецький потік річною потужністю 35 млрд.м.куб.
Сумарно лише ці два проекти майже перекривають обсяг транзиту Україною за 2017 рік.
Таким чином, навіть враховуючи зростання споживання газу в світі, перед Україною на сьогодні чітко майорить перспектива стати своєрідним газовим пожежником Європи — гасити піки споживання у найлютіші європейські морози.
При цьому ми розуміємо, що навіть після консервації частини потужностей ГТС залишені у робочому стані складові системи потребуватимуть певних умовно-постійних витрат в незалежності від обсягу транзиту — буде це 5 млрд м куб. на рік чи 50 млрд.
Наскільки неконкурентними будуть тарифи на послуги такої системи, навіть не хочеться думати. Проте яким би песимістичним не виглядав прогноз, реальність може виявитися ще гіршою.
В Україні легко можна уявити політичних діячів або безвідповідальних менеджерів, які з задоволенням активують дерибан ГТС, ставлячи під загрозу імідж транзитера та технічний і економічний стан системи.
Принаймні щоразу при політично обумовленій зміні керівної команди “Нафтогазу” “Укртрансгаз” теж трусило. Політики через різноманітні інструменти мають значний вплив на ГТС. Така практика не допускається в жодній цивілізованій країні.
З іншого боку не менший вплив на ГТС наразі має єдиний акціонер ПАТ “Укртрансгаз” — НАК “Нафтогаз України”.
Нагадаємо, що НАК є найбільшим газовим оптовиком в країні, реалізуючи увесь газ свого дочірнього ПАТ “Укргазвидобування” (понад 20 млрд м. куб. на рік) та додатково імпортуючи щороку ще кілька млрд. м.куб.
Європейські правила для функціонування газових ринків (т.зв. “Третій енергопакет”) не допускають впливу компанії-постачальника газу на компанію-транзитера. Мета таких обмежень — попередження дискримінації інших постачальників газу.
Адже, якщо в твоїх руках газова труба, ти у будь-який момент можеш знайти мільйон причин, щоб викрутити руки постачальнику-конкуренту і перебрати його споживача.
Недосконалість газового ринку в Україні, зокрема, невідповідність статусу оператора газотранспортної системи нормативним актам Європейського Союзу та вимогам Енергетичного співтовариства, робить неможливою нормальну співпрацю оператора ГТС у його нинішньому вигляді з європейськими газовими гігантами і є загрозою ефективному функціонуванню ГТС у довготерміновій перспективі.
Проте, згадані недоліки можуть бути подолані, а загрози попереджені. Всі можливості для цього в України є.
Наша країна є членом Енергетичного Співтовариства — міжнародного утворення, яке сприяє формуванню енергетичних ринків країн ЄС та країн-сусідів за єдиними цивілізованими правилами.
В рамках імплементації європейського енергетичного законодавства Україна має невідкладно забезпечити функціонування незалежного оператора ГТС, що матиме широку автономію як організаційно, так і відносно управління газотранспортною системою.
При чому ГТС зовсім необов’язково має бути виведена з державної власності — повноцінне управління може здійснюватися завдяки іншим інструментам цивільного законодавства. Відповідна європейська практика існує, наприклад, в Португалії і Румунії.
Секретаріат Енергетичного співтовариства ще у лютому 2016 року також дав попередню згоду щодо можливості оператора ГТС мати систему не у власності, а на умовах “Quasi-ownership” (”Квазі-власності”), що передбачає незмінність власника системи.
Таким чином, Україна має можливість і навіть зобов’язана зберегти і оператора ГТС і саму газотранспортну систему у державній власності, при цьому зробивши видатні кроки на шляху до реальної євроінтеграції.
Це дасть конкретні вигоди, які мають бути у подальшому конвертовані у бюджетні доходи. Що ми маємо на увазі?
Оператор ГТС, що функціонує за європейськими правилами, зможе пройти сертифікацію як TSO (Transmission system operator) за участю Секретаріату Енергетичного Співтовариства і стати прогнозованим партнером європейських газових компаній.
У такому разі ми зможемо розраховувати на стабільні обсяги транзиту і, мотивувавши європейців конкурентними тарифами, повністю завантажити нашу систему.
Саме тарифи можуть стати основним інструментом стабілізації і зростання обсягів транзиту, враховуючи, що Україні немає необхідності здійснювати повернення позикового капіталу, як це доведеться робити “Газпрому” у випадку з ПП-2.
Інша можливість української ГТС, оператор якої гратиме за європейськими правилами, полягає у необхідності доформування системи газових інтерконнекторів у Європі.
Система, що пов’язуватиме всіх споживачів з усіма джерелами постачання газу — запорука безперебійного газопостачання європейських країн і стабілізації цінової політики.
Територією України у такому випадку можуть пролягати як нові маршрути постачання російського газу, так і шляхи транспортування газу з Півночі (з родовищ Північного моря і LNG-терміналів на узбережжі Балтійського моря) і з Півдня (азербайджанський, у перспективі, іранський і катарський газ, транзит якого планує Туреччина).
Формування нових газових потоків у комплексі з найбільшою системою сховищ дає підстави для серйозної розмови щодо становлення у майбутньому України як газового хабу європейського значення.
Така перспектива — це нові горизонти для газотранспортної системи, і вагомий фактор національної безпеки. Країна, що контролює перетин інтересів власників і споживачів одного з основних енергоносіїв, має додаткові переваги в питаннях безпеки.
Власник такого виробничого активу може розраховувати на прибутки на порядок більші, ніж може дати сьогоднішній “Укртрансгаз”, а значить Державний бюджет зможе отримати значні дивіденди.
Для того, щоб можливості стали реальністю, Україні слід наполегливо працювати і виконувати свої зобов’язання як члена Енергетичного Співтовариства — невідкладно провести анбандлінг “Нафтогазу”, забезпечивши роботу сертифікованого оператора ГТС.
Кожен з нас повинен вміти ставити державні інтереси вище за приватні.
Вікторія ВОЙЦІЦЬКА, народний депутат України (Самопоміч), Секретар Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки