Перехід до воєнної економіки. Чотири головні кроки, які має зробити Україна

До завершення воєнних дій українська держава потребуватиме вагомої зовнішньої підтримки для продовження боротьби з агресором і збереження власного суверенітету. Але очевидним є й те, що з урахуванням наявних проблем і ризиків критично необхідна максимізація внутрішніх ресурсів у розпорядженні української держави.

Воєнна економіка — це насамперед економіка державних стимулів і державного попиту. Адже ринкові стимули пригнічені безпековими ризиками і жоден прибуток не окупить втрачених життів чи зруйнованого ракетою виробничого комплексу.

Тому першочергова роль у воєнній економіці належить державній політиці. Та, попри те, що надмірно покладатися на дію ринкових сил і приватного сектора для усунення вузьких місць воєнної економіки не варто, долучати їх до процесу треба.

Для ефективного задіяння приватного сектора в воєнній економіці держава повинна представити чітку економічну доктрину, яка має включати три блоки: доступ до ринків збуту, доступ до трудових ресурсів, доступ до фінансування.

Доступ до ринків збуту має передбачати безперешкодне функціонування логістичних шляхів і каналів збуту продукції (в тому числі міжнародних), створення умов безмитної торгівлі на ринках країн-партнерів, прийняття чітких планів державного замовлення (включаючи операції Держрезерву), удосконалення практик у сфері державних закупівель.

Доступ до трудових ресурсів має передбачати допомогу уряду у пошуку кваліфікованих працівників (у тому числі серед закордонних мігрантів та українських біженців), програми бронювання працівників, залучення незайнятих до трудової діяльності, підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема виробничих спеціальностей.

Доступ до фінансування має передбачати відновлення роботи банківського сектора як інституту фінансового посередництва, розширення програм кредитної, гарантійної та грантової підтримки держави, залучення міжнародної допомоги на відновлення і розвиток бізнесу, використання податкових інструментів стимулювання інвестицій.

Що зробила Україна для переходу економіки на воєнні рейки

Забезпечення належного фінансування ЗСУ. Якщо у 2015—2021 роках видатки зведеного бюджету України на сектор оборони становили 2,5—3,0% ВВП, то 2022-го вони зросли до 23,9% ВВП, а 2023 року плануються на рівні 28,4% ВВП.

Залучення безпрецедентних обсягів військової та економічної допомоги від зовнішніх союзників. За період з лютого 2022-го до серпня 2023 року держави-союзниці оголосили про надання військової, фінансової й гуманітарної допомоги на суму 237,9 млрд євро (дані Кільського інституту), з яких 95 млрд — військова допомога (або еквівалент 86% і 33% ВВП України за два роки).

Відродження військових виробництв в Україні. За даними уряду, у 2023-му потужності вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК) збільшилися в чотири рази проти 2022 року, а в 2024-му зростуть ще у шість разів. Проте обсяги виробництва є ще дуже далекими від потреб ЗСУ. Вітчизняний ОПК стикається з такими проблемами, як руйнування частини підприємств та їхніх виробничих ліній, відплив робочої сили внаслідок вимушеної еміграції та мобілізації, неповна готовність виробничої та ремонтної бази підприємств ОПК до відновлення пошкодженої техніки, необхідність адаптації обладнання до випуску озброєнь систем НАТО.

Точкові заходи державної підтримки бізнесу. Для підтримки економічної діяльності під час війни та збереження робочих місць уряд запровадив низку державних програм: гранти на відкриття власного малого бізнесу, кредитні програми “Доступні кредити 5—7—9” і державних портфельних гарантій. Зокрема, під час воєнного стану в рамках програми “5—7—9” було видано 41 607 пільгових кредитів на суму 164 млрд грн.

Зниження податкового навантаження в перші місяці війни посприяло збереженню багатьох робочих місць, зокрема в сфері малого та середнього бізнесу. Було розширено коло суб’єктів спрощеної системи оподаткування, запроваджено пільгове оподаткування критичного імпорту — палива і товарів військового призначення. 

Що не зроблено

На жаль, упродовж 21 місяця повномасштабної війни військове господарство так і не стало ключовою сферою економічного життя країни.

Десятки підприємств “Укроборонпрому”, Міноборони, Державного космічного агентства мають значні незавантажені потужності та місяцями очікують державного замовлення. За даними Міноборони, коштів вистачає на контрактування й оплату лише половини продукції, яку потенційно можуть виробляти вітчизняні підприємства ОПК.

Водночас у банківській системі накопичено гігантські обсяги вільної ліквідності (понад 700 млрд грн), банки зберігають понад 10 млрд дол. США на рахунках у закордонних банках, у позабанківському обігу перебуває близько 117 млрд дол. Ці кошти майже не залучаються до продуктивного економічного обороту країни. Це приклади нераціонального використання наявних ресурсів і штучного обмеження внутрішніх джерел залучення коштів до бюджету. Натомість нетто-запозичення держави у банків за 11 місяців 2023 року становили лише 133 млрд грн, або 3,6 млрд дол., а у фізичних осіб — 17,9 млрд грн, або 0,5 млрд дол.

Комерційні банки майже не кредитують бізнесу поза рамками державних програм. Загальний обсяг наданих банками кредитів бізнесу становить близько 7% ВВП, що є найнижчим у світі показником серед країн із ринками, що формуються. Висока вартість банківських кредитів (зумовлена як кредитними ризиками, так і високою обліковою ставкою) не дає можливості підприємствам використовувати кредитні ресурси для відновлення та розширення і цивільного, і військового виробництва.

Що робити Україні надалі

Ключове завдання воєнної економіки — максимально ефективна мобілізація матеріальних, фінансових і людських ресурсів для виробництва товарів і послуг, потрібних для підтримки Збройних сил, а також належного функціонування цивільних виробництв для підтримки життя людей.

При цьому важливим є включення елементів ринку у вирішення завдань воєнної економіки, яке дозволяє досягати поставлених цілей відносно швидко і з прийнятними втратами. Симбіоз держави і приватного сектора у справі посилення вітчизняного ОПК на сьогодні виглядає оптимальним рішенням. Але такий симбіоз не заперечує факту підвищення ролі держави в управлінні та контролі за використанням різних видів ресурсів і має спиратися на застосування комплексу економіко-управлінських важелів, домінуючим серед яких є державне оборонне замовлення.

1. Кратне збільшення державного оборонного замовлення з охопленням виробників державної та приватної форм власності та впровадження державних цільових програм з фокусом на потребах ЗСУ.

Завантаження підприємств оборонної промисловості державними замовленнями дало б змогу певною мірою задовольнити потреби ЗСУ в техніці та озброєннях за рахунок внутрішніх ресурсів. Крім того, це сприяло б пожвавленню національної економіки, розвитку нових бізнесів, генеруванню нових доходів і податкових надходжень до бюджету. Важливо максимально розміщувати державні замовлення на потужностях усередині країни.

Перспективні галузеві напрями розміщення оборонного замовлення: бронетанкова техніка; високоточне озброєння та боєприпаси; артилерійська, протитанкова та протикорабельна зброя; авіабудування та авіаремонт; дрони; радіолокація; спеціальне приладобудування. Всі ці компоненти мають передбачати створення нових зразків озброєння та військової техніки натовських стандартів.

2. Здійснення масштабних державних інвестицій у створення нових виробничих потужностей військового призначення.

Початок повномасштабної війни сигналізував про серйозний дефіцит або цілковиту відсутність виробничих потужностей для таких видів озброєнь, як ППО, ПРО, бойова авіація, артилерія, протитанкове і протикорабельне озброєння, ракетна техніка й переносні ракетні комплекси, виробництво патронів і боєприпасів (у тому числі під калібри НАТО).

Викликом є й створення матеріально-технічної бази для обслуговування західної техніки на території України, а також розвиток спільних виробництв зброї за стандартами НАТО (у тому числі ракетних, протиракетних і протиартилерійських систем). На перспективу українські підприємства ОПК повинні бути інтегровані у західні ланцюжки створення військової продукції з високою доданою вартістю.

Однією з форм державних інвестицій є започаткування державою лізингових програм на створення/розширення виробничих потужностей ОПК. Лізингова програма мала б передбачати закупівлі та передачу в оренду державним підприємствам виробничого обладнання для пріоритетних виробництв і видів діяльності в межах національного ОПК.

Щодо історичних прецедентів, то Федеральний уряд США під час Другої світової війни щороку інвестував у фізичні активи (переважно у нові заводи та фабрики) суми, еквівалентні 350 млрд дол. у нинішніх цінах, або близько 25% ВВП. При цьому 97% інвестиційних видатків уряду спрямовувалися в сектор оборони. Основним джерелом фінансування таких видатків були позики американських банків, емісія ФРС, заощадження населення та бізнесу. Для порівняння: капітальні видатки уряду України в 2023—2024 роках становитимуть лише 1,5—2,5% ВВП.

3. Застосування державних стимулів/засобів державної підтримки для виробників військової продукції всіх форм власності.

Великі державні замовлення та інвестиції потрібно комбінувати із системою стимулів і методів держпідтримки. Тобто держава, з одного боку, спиратиметься на дію ринкових механізмів, а з іншого — забезпечуватиме коригування цих механізмів у бажаному для себе напрямі для спрямування більшої кількості ресурсів на військові виробництва.

Включення великої кількості приватних виробників до кола суб’єктів національного ОПК даватиме можливість досягати поставлених цілей із меншими витратами відносно ситуації виробничої монополії чи олігополії великих державних компаній.

Необхідність застосовувати державні стимули пов’язана і з тим, що під час війни бар’єри для будь-яких приватних інвестицій є надзвичайно високими з огляду на безпекові ризики. Зазвичай не існує такої ринкової рентабельності, що могла б зацікавити бізнес інвестувати кошти у виробництво, яке може бути зруйноване через воєнні дії.

Система державних стимулів мала б націлюватися на переоснащення і розширення виробничої бази підприємств ОПК, використання додаткових потужностей, створених з нуля або за рахунок конверсії цивільного виробництва у військове, заснування спільних підприємств із країнами НАТО. Частина військових виробництв в Україні могла б мати форму державно-приватного партнерства.

У США під час Другої світової війни приватні верфі виробляли військові кораблі, виробники автомобілів будували бомбардувальники, а компанії, що до війни спеціалізувалися на іграшках, виготовляли частини ручної зброї.

4. Відновлення інституту фінансового посередництва, розвиток фінансового сектора.

Фінансування потреб ОПК потребує максимізації залучення національних заощаджень.

Значна частина потенційно продуктивних заощаджень економіки зосереджена в банківській системі. Однак їхній ефективний перерозподіл на цілі розвитку та структурної перебудови економіки країни майже не відбувається.

Так, рівень кредитування економіки постійно зменшується, попри масштабні державні програми підтримки. Ринок державних облігацій забезпечує недостатньо гривневих позик, оскільки уряд не має змоги підвищувати вартість позик, а у банків немає стимулів купувати ОВДП за наявності можливості купити високодохідні депозитні сертифікати НБУ. Майже весь чистий приріст гривневих ОВДП у 2023 році було сформовано купівлею банками спеціальних бенчмарк-ОВДП за рахунок обов’язкових резервів.

Використання кредитно-позичкових ресурсів банківської системи могло б суттєво як прискорити розвиток ОПК, так і покращити бізнес-активність в економіці загалом. Для цього потрібно: знизити ключову відсоткову ставку до порівнянного з поточною інфляцією рівня, обмежити вкладання коштів банків у депозитні сертифікати НБУ, запровадити інструменти цільового пільгового рефінансування банків, які реалізовують пріоритетні кредитно-інвестиційні проєкти (на кшталт TLTRO Європейського центробанку), відтермінувати запровадження (відновлення) більш жорстких вимог фінансового регулювання кредитної діяльності банків, зокрема вимог щодо надійності позичальника та якості предметів застави.

Використання обмеженого емісійного фінансування Національного банку (через випуск цільових ОВДП урядом) також можна розглядати як потенційне джерело реалізації важливих державних інвестиційних проєктів та інструмент розблокування ринку внутрішніх державних запозичень. Обмежений викуп ОВДП Національним банком на первинному/вторинному ринку в комбінації із зниженням ставки відсотка дасть змогу оживити ринок державних облігацій.

Емісійний канал в українському медіапросторі був невиправдано дискредитований. Із світової практики відомі непоодинокі приклади застосування обмеженого емісійного фінансування під час війни без значних негативних наслідків для економіки (США 1941—1945, Ізраїль 1967—1970, навіть Україна 2022 у цьому переліку). В макроекономічній площині немає великої відмінності між кредитним ресурсом банків та емісійним ресурсом центрального банку. Обидва канали формують додатковий потік коштів. У специфічних обставинах (наприклад, в умовах значного падіння попиту та/або наявності зовнішнього фінансування) цей потік не генерує надмірних дисбалансів, якщо здійснюється в обмежених обсягах.

Заходи із залучення приватних інвесторів до розбудови сучасного ОПК в Україні:

• створення правових інструментів для застосуваннядержавно-приватного партнерства і спільних підприємств у сфері національної безпеки та оборони;

• розширення дії Закону України“Про індустріальні парки”для підтримки розвитку виробництв військового призначення;

• поширення дії системистрахування від військово-політичних ризиківв Україні на прямі іноземні інвестиції та спільні підприємства у секторі ОПК;

• випускдержавних гарантій і компенсація кредитних відсоткових ставокза кредитами, залученими з метою виробництва озброєння та технічних засобів для ЗСУ;

• наданняпільг з податку на прибуток підприємств і податку на землюдля нових підприємств у сфері ОПК, що діятимуть протягом 2—5 років із моменту відкриття таких підприємств;

• наданняподаткових субсидійпідприємствам ОПК на величину інвестиційних витрат і податкових преференцій інвестиційному імпорту;

• відбудова та розвитоклогістики й інфраструктуридля виробничої діяльності підприємств ОПК.

Важливими завданнями на найближчу перспективу також є:

• запуск державної системи страхування інвестицій від воєнних ризиків, яка включатимефінансування, надане міжнародними донорами;

• допомога бізнесу у розв’язанні проблем збуту продукції, доступу до ринків і транспортування виробленої продукції;

• здійсненняінвестицій в освіту та людський капіталз орієнтацією на пом’якшення демографічних проблем і відновлення трудового потенціалу України. 

Богдан ДАНИЛИШИН, академік НАН України, ексголова Ради НБУ

Тетяна БОГДАН, директорка з наукової роботи “Growford Institute”