Нова блокада: хто душить Україну в умовах війни

Це вже третя блокада, оголошена словацькими перевізниками зі спілки UNAS. Перші дві відбулися в листопаді, тривали менш як добу та мали “попереджувальний” характер, хоча й відчутно вплинули на трафік: так, за даними ДПСУ, 21 листопада кордон в обох напрямках перетнули 250 вантажівок замість стандартних 350. На відміну від перших двох, ця блокада може затягнутися, якщо не буде знайдено рішення.

Як і у випадку з Польщею, де події мають прямий причинно-наслідковий зв’язок зі словацькими, українському суспільству важливо розуміти, чого очікувати, які вимоги висувають організатори і хто є суб’єктом цих дій.

Умови блокади

Організатори заявляють, що пропускатимуть на в’їзд в Україну по чотири вантажівки на годину. Також вони обіцяють, що безперешкодно пропускатимуть автомобілі з гуманітарними та військовими вантажами, паливом, швидкопсувними (охолодженими) товарами й живими тваринами. Автобуси та легкові авто під блокаду не підпадають.

Отже, якщо блокувальники дотримають слова, варто очікувати пропуску на в’їзд в Україну 96 машин на добу плюс усіх наведених вище винятків — знов-таки, якщо організатори дотримають власних обіцянок. Враховуючи, що в середньому в Україну на цьому ПП в’їжджають 150—200 вантажівок за добу, трафік скоротиться у півтора-два рази, і це при тому, що з боку ПП Вишнє Немецьке й так стоять катастрофічні черги.

 

Самі перевізники з UNAS неодноразово підкреслювали свій прямий зв’язок із польськими “колегами” й називають свої дії акціями солідарності з блокадою в Польщі. Досить згадати, що під час першої блокади 16 листопада на україно-словацькому кордоні поляки “засвітилися” безпосередньо. Дуже промовистим також є той факт, що UNAS безоглядно довіряє польським твердженням, буцімто польські блокувальники безперешкодно пропускають гуманітарку та інші винятки, які обіцяли пропускати, хоча в української сторони, як і в польської поліції, — протилежний погляд на це питання.

Якщо у випадку з Польщею навіть після початку блокади вимоги її організаторів доводилося вишукувати на просторах Фейсбуку й виловлювати з відеокоментарів, словаки наперед оприлюднили повний перелік із детальним розкриттям кожного пункту.

Вимога номер один — негайне розірвання Угоди між Україною та ЄС про лібералізацію автомобільних перевезень і повернення до системи дозволів. Друга — виключення порожніх вантажівок ЄС із вимоги реєструватися в єЧерзі на виїзд із України. Третя — запровадження реєстру українських транспортних засобів за зразком Чехії. Цей пункт дещо несподіваний у контексті вантажних перевезень, оскільки по суті спрямований на захист пасажирських перевізників і таксистів від українців, які працюють у Bolt або Uber.

Четверта вимога — підготовка та публікація аналізу співвідношення частки гуманітарної, військової допомоги та комерційного трафіку у вантажних перевезеннях в Україну. Взагалі один із лейтмотивів публічних висловів UNAS — це образа за те, що в Україну їде не тільки гуманітарна та військова допомога, а й звичайні комерційні товари. Це показує свідоме чи несвідоме, але повне нерозуміння ситуації війни та фактичної неможливості в більшості випадків відділити “гуманітарку” від “комерції” за цих умов.

Останні дві вимоги стосуються запровадження контролю над здійсненням українськими перевізниками каботажних перевезень на території Словаччини та вирішення проблем із мікроавтобусами й іншими пасажирськими перевезеннями, які здійснюють українці (по суті знову йдеться про ринок таксі).

Наостанок кілька фактів про те, “хто говорить”. Організатором усіх блокад є словацька спілка перевізників UNAS — невелика організація, створена 2010 року. Як і в Польщі, спостерігаємо в Словаччині ситуацію “поділу праці” й водночас конкуренції, коли “брудна робота” (але й шалений піар!) на кордоні залишається за відносно маргінальною групою перевізників — чи це польський KOPiPT, чи словацький UNAS, — тоді як великі національні об’єднання-“монстри” діють інакше.

Так, 17 листопада великі об’єднання перевізників із Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії та Литви звернулися з листом до Європейської комісії та своїх міністерств транспорту, закликаючи негайно скасувати або суттєво переглянути угоду про лібералізацію автомобільних перевезень. При тому, що великі об’єднання поділяють думку про необхідність перегляду угоди, вони — ні польське ZMPD, ні словацьке CESMAD — жодного разу не підтримали методу блокади.

Ба більше, у випадку Словаччини справа дійшла до прямого конфлікту та взаємних звинувачень між UNAS і CESMAD. “Їх (UNAS. — П.К.) нового голову обрали дев’ятьма голосами, що наочно показує актуальність спілки”, — заявив нещодавно президент CESMAD Словаччина Павол Ічаньский. Також CESMAD прямо заявила, що не підтримує блокади.

В умовах шаленого інформаційного потоку складно розібратися в тонкощах нішевої бізнес-тематики, особливо в іншій країні. Однак сьогодні проблема вантажних перевезень сягнула далеко за звичні межі — тепер це питання політики найвищого рівня, питання справедливості, а для України — ще й питання виживання.

Тому варто уникати визначень на кшталт “словацькі перевізники” чи “польські перевізники” й розрізняти дії невеликих організацій і загальнонаціональних об’єднань. Останні ведуть цивілізований діалог у справі обстоювання своїх галузевих і національних інтересів.

Інші блокують кордон і буквально душать Україну в умовах війни. З етичного та юридичного погляду це — злочин. В Україні вже зареєстровано петицію з вимогою запровадити санкції щодо організаторів польської блокади та ведеться база відкритих даних компаній-учасників блокади. Незалежно від подальшого розвитку подій, їм має бути закрито доступ в Україну. Тепер, схоже, настав час аналогічних кроків щодо їхніх словацьких союзників із UNAS. 

Павло КРАВЧУК, Аналітичний центр “Європа без бар’єрів”