На “трубі”: репортаж з диспетчерської української ГТС

3 мільярди доларів. Приблизно стільки Україна отримує від “Газпрому” за те, що перекачує російський газ до Європи.

Через українську газотранспортну систему проходить близько половини експорту російського монополіста. Саме тому вона є таким бажаним активом для міжнародних консорціумів, самих росіян та одним з головних “козирів” для Києва у перемовинах з Москвою.

Частіше “українська труба” випливає в інформаційному просторі в двох випадках. Перший — коли нею цікавляться міжнародні компанії. Другий — в контексті “газових воєн” з Росією.

Останні події, які почалися із рішення Стокгольмського арбітражу, не є виключенням. Під час так званої “енергетичної кризи”, яка більш відома завдяки гаслу  ”Прикрути”, з боку “Укртрансгазу”, який управляє ГТС, лунали заяви про зниження тиску з боку росіян, про дефіцит “блакитного палива” та про терористичні загрози.

Проте, це лише частина публічної інформації про роботу системи, яку можна дізнатися із ЗМІ. А що ж відбувається за завісою?

Хто керує цією махиною? Як наповнюється система і як туди потрапляє газ, який видобувається в Україні? Скільки споживає країна взимку і влітку? Чи є проблеми з якістю газу, який отримує споживач? Які стосунки в українських диспетчерів з російськими та що сталося з українських газопроводами на окупованих територіях,?

Щоб відповісти на ці питання та на інші, ЕП відвідала мозковий центр української ГТС, який знаходиться в самісінькому центрі Києва. Відбулася ця зустріч ще наприкінці січня, тобто, ще до загострення відносин з Росією.

Українська газотранспортна система — ГТС — одна з найбільших у світі. Загальна протяжність її труб — 38 тис км, що майже дорівнює довжині екватора Землі. Протяжність магістральних газопроводів — 22 тис км. Цього вистачить, щоби 16 разів прокласти трубу через територію України зі сходу на захід.

Також у системі є 72 компресорні станції та 12 підземних сховищ газу. Усе це обслуговує майже 20 тис працівників, з яких близько 300 — диспетчери.

Функціонал ГТС: транспортує газ з українських родовищ українським споживачам, постачає газ в Україну від європейських постачальників та перекачує російський газ до країн ЄС.

 

Хто керує “трубою”

Головний диспетчерський центр управління газотранспортною системою розташований в центрі Києва в головному офісі компанії “Укртрансгаз”.

Потрапити туди можна лише за попереднім записом і після ретельної перевірки документів внутрішньою службою безпеки. Доступ до диспетчерської зали взагалі має обмежений перелік осіб: диспетчери, керівники компанії та окремі працівники.

В чому полягає робота диспетчера? Вони в режимі реального часу контролюють стан сотень об’єктів ГТС — газоперекачувальних агрегатів, газорозподільних станцій, замірних вузлів на кордонах держави, підземних сховищ газу, — та підтримують необхідний тиск і кількість газу в газопроводах.

Управління десятками джерел, від яких надходить природний газ, контроль тисяч точок, де він відбирається, управління різними напрямками його руху внаслідок постійних змін в споживанні — саме це робить роботу диспетчерських підрозділів настільки важливою і необхідною.

Працюють диспетчери позмінно по 12 годин. Робочий день починається з аналізу ситуації газотранспортної системи в цілому, надходження газу від видобувних компаній, прогнозування споживання в Україні та заявок на транзит газу через територію країни.

Навпроти столів диспетчерів встановлене велике інформаційне табло, на якому видно всі параметри роботи газотранспортної системи України. Кожен елемент можна збільшувати аж до схематичного позначення компресорної станції. У випадку позаштатних ситуацій за ними можна стежити в режимі реального часу.

Табло встановили десять років тому. У 2018 році його планують замінити. “Ми йшли в ногу з часом. Коли купували інформаційне табло, це були останні розробки фірми Mitsubishi. Наступний крок — LED-панелі”, — пояснює директор центрального диспетчерського департаменту ПАТ “Укртрансгаз” Андрій Дацюк.

Перші комп'ютери в компанії взагалі з'явилися у 1997 році. До того часу газопроводом управляли в телефонному режимі. Близько чотирьох годин щодня диспетчер змушений був витрачати на збирання інформації та її записування. Після цього упродовж кількох годин він аналізував записи та робив висновки.

“Сьогодні кожне диспетчерське місце обладнане декількома моніторами, і диспетчер на своєму місці може виконувати свою окрему частину роботи: контролювати поточний стан обладнання, прогнозувати споживання газу окремими регіонами України та розраховувати оптимальні потоки руху газу”, — пояснює директор центрального диспетчерського департаменту ПАТ “Укртрансгаз”.

Зараз прогнози та розрахунки оптимальних режимів роботи системи і витрат енергії виконуються за допомогою спеціального програмного забезпечення. “У нас є річне, квартальне, місячне і щоденне прогнозування. Рівень споживання залежить від сезону, погоди та багатьох інших факторів”, — зазначає Дацюк.

Специфіка диспетчеризації газу суттєво відрізняється від диспетчеризації електроенергії, де від нестачі потужності відразу ж виходитиме з ладу техніка. У газовиків завжди є кількаденний запас газу в трубах, адже щодоби у газопровід закачується близько 900 млн куб м газу.

Обсяг транзиту залежить від потреб європейських споживачів та погоди. Іноді він перевищує 300 млн куб м на добу.

“У нас є угода з Гідрометцентром. Ми можемо робити прогнози на кілька днів і збільшувати запаси газу в системі. Наступного дня на кілька градусів потеплішає, тому споживання зменшиться на 10 млн куб м”, — каже Дацюк.

Споживання газу в Україні взимку може сягати більше 200 млн кубометрів на добу, тоді як влітку мінімальне споживання становить близько 40 млн кубометрів.

Наприклад, 30 січня потрібно було перекачати до Європи та балканських країн 178 млн куб м газу. Українці в цей день використали 170 млн куб м газу.

Довга дорога російського газу

Обсяг транзиту залежить від потреб європейських споживачів. Інколи він сягає понад 300-400 млн кубометрів на добу і може коливатися в залежності від погоди в Європі та попиту ринку.

Газ із Росії та Білорусі обліковується на вимірювальних станціях на їх територіях. Там перебувають представники “Укртрансгазу”, які контролюють якість вимірювання. За контрактом, сторони повинні забезпечувати безперешкодний доступ до відповідної апаратури.

Такі ж станції є на кордоні з країнами ЄС на території України. Там присутні представники європейських країн та російської компанії “Газпром “.

Газ рухається магістральними трубопроводами із швидкістю до 30 км/год. Через кожні 120 км встановлені компресорні станції, які піднімають тиск у трубі. Більшість компресорів — газотурбінні. Вони використовують для роботи газ, який компанія закуповує для технологічних потреб заздалегідь. Затрати газу становлять близько 2,5% від обсягу транспортування.

Менша частина компресорів працює на електроприводі. Вони встановлені переважно на транзитних магістральних газопроводах. Зважаючи на суттєву різницю між цінами на газ та електроенергію, в “Укртрансгазі” намагаються у першу чергу використовувати електричні компресори.

Влітку у газотранспортну систему надходить більше газу, ніж споживається. Це видобутий в Україні газ, а також імпорт з європейських країн.

Для балансування ГТС надлишкові обсяги закачуються в підземні сховища. Найбільші з них розташовані на Західній Україні. Загалом їх в Україні дванадцять, в тому числі одне розташоване на окупованій території і зараз не працює.

Майже всі підземні сховища газу побудовані в радянські часи на місці колишніх газових родовищ. Для перетворення порожнього родовища у газосховище потрібно провести геологічні розвідки, побудувати дотискувальні компресорні станції та зробити кілька додаткових свердловин. Щоб газ не розтікався під землею, у сховище закачують буферний газ, який створює постійну подушку.

Крізь зуби з колегами

За словами директора диспетчерського центру, відносини з колегами з Росії перестали бути теплими ще у 2009 році після “газової війни”, яка закінчилася підписанням невигідних для України угод.

“Раніше спілкування було дружнім, ми відвідували диспетчерський центр “Газпрому”, вони бували тут. Зараз комунікація суто технічна. Вони надсилають інформацію про обсяги транзиту, ми опрацьовуємо її і повідомляємо, скільки газу потрібно. На цьому спілкування закінчується”, — каже Дацюк.

Він зізнається, що простіше спілкуватися з європейцями, ніж з росіянами. Крім того, уже три-чотири роки газ із Росії постачається з низьким тиском, що не відповідає умовам контракту.

 

За  контрактом з “Газпромом”, тиск на вході повинен бути на рівні 60-65 кгс/см2. Натомість, за даними, “Укртрнасгазу”, в січні-лютому 2018 року “Газпром” систематично не виконував технічні умови і подавав газ до українського кордону за тиску на рівні 51-59 кгс/см2”. А з 1 березня “Газпром” взагалі знизив тиск до найнижчого значення в цьому році —  50,3 кгс/см2.

 

Тиск доводиться збільшувати, використовуючи ресурси української ГТС, а це для “Укртрансгазу” додаткові витрати, каже диспетчер.

“Ми на це не раз скаржилися, та колеги з “Газпрому” за ці роки жодного разу не відповіли на наші звернення. Також повідомляли моніторинговим групам Єврокомісії про цю проблему”, — каже директор диспетчерського центру.

 

Через завищені ціни на російський газ Україна з 2012 року почала розробляти альтернативні варіанти постачання палива з країн ЄС. Ще у 2014 році українці споживали 74% російського газу. У 2015 році ця частка впала до 37%, а останні три роки Україна повністю відмовилася від газу з Росії для власних потреб.

 

“У нас дуже тісні зв’язки з європейськими колегами. Зокрема підписано угоди про взаємодію газотранспортних систем з польською компанією Gaz-System, словацькою EUStream та угорською FGSZ Zrt. Ми обговорили з ними технічні можливості використання тих газопроводів, які були раніше побудовані, але не використовувалися”, — розповідає Дацюк.

Це дозволило налагодили реверсне постачання палива без додаткових капіталовкладень.

Максимальний обсяг газу, який можна транспортувати з ЄС, перевищує 23 млрд куб м на рік. Цього достатньо для забезпечення внутрішнього попиту, адже українським споживачам на рік потрібно близько 30 млрд куб м, з яких 20 млрд куб м забезпечує власний видобуток.

Окупований газопровід

З 38 тис км газотранспортної системи України 2,5 тис км залишилося на окупованих територіях Луганської та Донецької областей. Така ж доля спіткала трубопроводи, розташовані в Криму. Доступу до газосховища теж нема.

“Ми не знаємо, що відбувається з цими газопроводами. Зв'язок з колегами з “Донбастрансгазу” втратили ще в лютому 2014 року і не підтримуємо контактів. Частина працівників виїхала з окупованих територій. Ми допомогли їм знайти роботу у структурних підрозділах інших областей”, — каже Дацюк.

Решта спеціалістів залишилася в ОРДЛО і продовжує обслуговувати систему, яка за допомогою запірної арматури відокремилася від української ГТС.

Північний потік

Свого часу стратегічним завданням “Газпрому” було взяти під свій контроль українську ГТС. Це росіянам вдалося зробити в Придністров’ї, Вірменії та Білорусі. Для цього з 2005 року “Газпром” не давав доступу Україні до ресурсів газу з Туркменістану, Узбекистану та Казахстану. Завдяки цьому Росія повністю контролювала надходження ресурсів газу в українську ГТС.

Побудова обхідних газопроводів з Росії в Європу, на будівництві яких зараз зосередилась Москва, спрямована на подальше послаблення позицій України в цьому стратегічно важливому питанні.

Після введення в дію газопроводу “Північний потік”, який Росія збудувала через Балтійське море в обхід України, обсяги транзиту газу скоротилися приблизно на третину. Зараз планується будівництво другої гілки.

“Якщо допустимо будівництво другої нитки “Північного потоку”, а “Південний потік” вже будується, то залишимося без транзиту. Це буде великий удар не тільки по економіці України. Така ж доля очікує Словаччину та Австрію, постраждають Румунія та Болгарія”, — зазначає головний диспетчер.

За його словами, транспортувати газ через Україну набагато вигідніше, ніж в обхід, і жоден з цих проектів не має економічного підґрунтя, лише політичне.

“Газпром” робить усе для того, щоб транзит через ці газопроводи був для кінцевих споживачів вигіднішим, ніж через Україну. Росіяни спочатку добрі, а потім показують справжнє обличчя. Спочатку вони пропонують дешевий газ, але потім усі побачать їхню справжню мету”, — каже Дацюк.

Втрати України від транзиту газу можуть становити 2 млрд дол на рік. Також без роботи залишиться близько 19 тис людей.

Якість газу

Важлива частина роботи спеціалістів “Укртрансгазу” — моніторинг якості палива. Компанія має 65 лабораторій, які контролюють якість газу та оприлюднюють результати.

“Спеціальне обладнання через кожні кілька хвилин показує склад газу. Воно дороге, але ми його купуємо”, — говорить Дацюк.

Пов’язано це з тим, що газотранспортна система нагадує великий балон, де змішується газ власного видобутку, імпорту та з підземних сховищ. У всіх регіонах теплотворна здатність регулярно є вищою на 7-12% від державного стандарту та коливається в межах 5% залежно від області.

“Ми вирішили систематично публікувати інформацію про якість газу, бо навіть до нас надходять скарги від споживачів на те, що газ горить червоним полум'ям, чайник закипає повільно. Преса часто пише небилиці, що в газ додають повітря та азот”, — зазначає директор диспетчерського управління.

Проблема якості часто постає у стосунках з компаніями, які видобувають газ. Не всі вони добросовісно очищають паливо. Іноді газ потрапляє в трубу з домішками, частками пилу і навіть води, тож очищення палива перед його подачею споживачеві — важлива частина роботи спеціалістів “Укртрансгазу”.

Вкрасти з газопроводу

Розмови про крадіжки газу з труби в Україні, щедро тиражовані російською пропагандою, породили багато легенд. В Україні з трубопроводів найчастіше крадуть нафту.

За словами Дацюка, були спроби врізатися і до газопроводу, але газ має інший компонентний склад і просто так його перекачати не можна.

Несанкціоновані врізання зазвичай відбуваються у розподільчих мережах, де тиск набагато нижчий. У магістральних газопроводах тиск високий, тож незаконно врізатися там неможливо — надто великий ризик. Врізалися зловмисники і поряд з видобувними родовищами на Київщині та Полтавщині.

“Складно сказати, з якою метою це було зроблено. Паралельно проходять нафтопроводи, і люди, можливо, хотіли врізалися до них. Були “спеціалісти”, які хотіли заправляти природним газом автомобілі, але це, на жаль, закінчувалося трагічно”, — підкреслює керівник диспетчерського центру.

Навчальна вибухівка

Газотранспортна система — стратегічний об'єкт, тому час від часу співробітники “Укртрансгазу” проходять антитерористичні тренування. “Інколи правоохоронці підкладають незрозумілі пакети на об'єктах. Ми відстежуємо реакцію наших працівників”, — каже директор диспетчерського центру.

Також проходять тренування, які організовують колеги з країн Євросоюзу. У 2017 році до них залучили представників усіх вітчизняних структур, які займаються видобутком, транспортуванням та розподілом газу.

“Щоб бути готовими до позаштатних ситуацій, проводимо навчання із залученням МНС, маємо плани ліквідації аварійних ситуацій. Там передбачено, що повинен робити кожен працівник. Диспетчери проходять відповідні курси. У нас є комп'ютерна програма-тренажер, яка моделює аварійні ситуації”, — розповідає Дацюк.

Факультету для навчання диспетчерів нема. Сюди набирають людей, які працювали на компресорних та лінійних станціях і розуміють усі процеси. У диспетчерському центрі працівники додатково навчаються, кілька років трудяться дублерами і тільки після цього починають працювати самостійно.

Володимир РИХЛІЦЬКИЙ