Хаос у Конгресі: чого очікувати Україні

 Згідно з теорією хаосу, невизначеність і непередбачуваність є невід’ємними складниками людського буття. Водночас практично кожній людині притаманне намагання обмежити негативний вплив цих чинників на обставини свого життя. Фрустрація сягає максимуму, коли ви не здатні вплинути на ситуацію, яка цілком може спричинити серйозні наслідки для вас і суспільства, до якого ви належите.

Приблизно такі емоції викликає політична трагікомедія, що відбувається в Палаті представників Конгресу США. Починаючи з 3 жовтня, коли зусиллями нечисленної, але дуже агресивної та галасливої групи крайніх правих членів конгресу від Республіканської партії було усунуто з посади спікера Палати представників Кевіна МакКарті, роботу нижньої палати Конгресу США заблоковано. Згідно з наявною процедурою, лише спікер може керувати законодавчим процесом у цій Палаті.

Ситуація, що склалася, є результатом глибоких суперечностей усередині Республіканської партії, насамперед між її традиційним поміркованим крилом і радикалами, які орієнтуються на колишнього президента США Дональда Трампа. Останньому вдалося фактично трансформувати Республіканську партію, спираючись на віддану йому партійну базу, що складається переважно з представників нижчих категорій середнього класу без вищої освіти, які поступово втрачають позиції в американському соціумі. Зовнішньополітична орієнтації “нової” Республіканської партії дедалі більше визначається неоізоляціоністськими поглядами відповідно до гасла “America first!”

Серед претензій, які праві радикали в Палаті представників висунули колишньому спікеру поряд із основною (співпраця з демократами заради ухвалення закону, що дав змогу тимчасово уникнути зупинки діяльності федерального уряду США), — буцімто його домовленість із Білим домом щодо нового фінансування допомоги Україні, яке через опозицію трампістів опинилося поза межами затверджених бюджетних домовленостей.

 

Підтримки всієї республіканської фракції (принаймні кількості голосів, необхідних для обрання) не здобув ані лідер республіканської більшості Стів Скаліз, ані один з лідерів крайніх правих, активний прихильник Трампа та згортання допомоги Україні, голова юридичного комітету Джим Джордан: обидва конгресмени були змушені зняти свої кандидатури.

Наразі вбачаються два шляхи для подолання кризи та розблокування роботи Палати представників. Перший полягає у визначенні компромісної фігури на посаду спікера. В цьому напрямку республіканців підштовхують репутаційні втрати: нездатність їхньої фракції організувати законодавчу роботу може істотно зменшити шанси партійних кандидатів на виборах наступного року. Інший варіант — надання додаткових повноважень виконувачу обов’язків спікера конгресмену Патріку МакГенрі. На заваді цьому несприйняття такої опції значною кількістю республіканців через що необхідно заручитися підтримкою демократичної фракції, яка, вочевидь, вимагатиме певних політичних поступок.

На час написання цієї статті ніхто з американських політиків або експертів не міг сформулювати однозначний прогноз щодо подальшого перебігу подій навколо посади спікера Палати представників. Вислів, що найчастіше вживався в цьому контексті, — “повний хаос”. А втім, уже зараз очевидно, що ситуація, яка склалася, продукує певні ризики для України. Насамперед інституційний колапс у Конгресі унеможливлює ухвалення будь-яких рішень, навіть із супернагальних питань. Важливо також, хто обійме посаду спікера й наскільки він буде готовий сприяти збереженню та зміцненню двопартійного консенсусу щодо підтримки України. Цілком імовірно, що на спікера й далі чинитимуть тиск крайні праві члени його фракції, заточені на згортання допомоги Україні.

Республіканські законодавці були одним із адресатів звернення президента США з Овального кабінету до своїх співгромадян. Саме їх він мав на увазі, коли говорив про “дрібну, партійно вмотивовану, злосливу політику”, що стоїть на заваді американському глобальному лідерству.

Втім, його звернення було орієнтовано на набагато ширшу аудиторію. До проведення “виховної” розмови з пересічними американцями, яка б роз’яснила їм, у чому полягає сенс подальшої підтримки України, симпатики нашої держави в США закликали Джо Байдена вже досить довгий час. Необхідність цього стала очевидною з огляду на неоднозначну динаміку ставлення американців до надання допомоги Україні, особливо у військовій сфері.

Джо Байден анонсував свій виступ, присвячений Україні, на початку жовтня до терористичної атаки ХАМАС проти Ізраїлю, який також потребує політичної та військової підтримки з боку США. Внаслідок цього тематику виступу було розширено: він був присвячений не тільки обґрунтуванню необхідності продовження підтримки України, а й надання її Ізраїлю. Обидві війни було об’єднано в єдиний наратив глобального протистояння демократії та антидемократичних сил, уособлених Путіним і ХАМАС. За словами президента, “забезпечення успіху Ізраїлю та України життєво необхідне для національної безпеки Америки”, “це розумна інвестиція, що приноситиме дивіденди безпеці Америки протягом багатьох поколінь”. Байден також апелював до прагматизму американців, наголосивши, що надання військової допомоги Україні дає змогу США поповнити та обновити свій збройний арсенал і забезпечує замовленнями їхню власну індустрію озброєнь.

Усупереч сподіванням Путіна, Байден чітко заявив, що США не полишать Україну і далі надаватимуть їй допомогу. Світовий порядок, на його переконання, тримається завдяки американському лідерству, але безпека Америки залежить від її союзників і базується на спільних цінностях, тому залишення України наодинці з агресором становитиме невиправданий ризик для системи, що убезпечує Америку.

Байден запевнив, що ніколи не допустить перемоги тиранії Путіна й терористів ХАМАС чи подібних до них. Вочевидь, він розуміє, що перемога України в протистоянні з російською агресією може стати важливою частиною здобутків його першої каденції і політичного спадщини загалом. І навпаки, бодай частковий успіх Путіна посилить сприйняття Байдена американськими виборцями як слабкого президента.

На цю частину виступу Джо Байдена варто звернути особливу увагу українцям, хоча він і був націлений на внутрішню аудиторію. Наскільки переконливими стали для неї аргументи президента, говорити зарано. Зачекаємо на чергові заміри американської суспільної думки.

 

Вельми показовою в зверненні американського президента є згадка про чинник часу. Кремлівський правитель і його китайські друзі зацікавлені у “війні на виснаження”, включно з розрахунком на атмосферні зміни у Вашингтоні після наступних виборів президента й Конгресу. Зірвати ці плани можливо лише за умови оперативного нарощування постачання Україні зброї, здатної вплинути на перебіг подій на полі бою.

Принципове значення в цьому контексті матиме розгляд Конгресом запиту президента на додаткове фінансування для задоволення важливих потреб у галузі національної безпеки в розмірі понад 100 млрд дол. Хоча пакет містить кошти для зміцнення військових спроможностей Ізраїлю та союзників США в Індо-Тихоокеанському регіоні, подолання міграційної кризи та здійснення інших заходів, левову частку цієї суми — 61 млрд дол. — планують спрямувати на допомогу Україні.

Судячи з першої, критичної реакції республіканських політиків на звернення Байдена, попереду — складні перемовини в Конгресі навколо розмірів фінансового пакету, розподілу ресурсів між його окремими складниками та всередині кожного сегмента, включно з українським. Зокрема сенатори-республіканці наполягають, щоби нове фінансування для підтримки України здійснювалося за умови реформування міграційної політики США. Саме Сенат, з огляду на функціональний параліч Палати представників, може взяти на себе ініціативу розгляду президентського запиту.

Найближчі тижні покажуть, чи зможе двопартійна підтримка України, яка все ще існує в Конгресі США, переважити міркування міжпартійного суперництва. У зв’язку з цим — іще одна цитата зі звернення Джо Байдена: “Ми переживаємо переломний момент в історії — один із тих моментів, коли рішення, ухвалені нами сьогодні, визначатимуть зміст майбутнього на прийдешні десятиліття”.

Олег ШАМШУР, Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004—2005), посол України у США (2006—2010), посол України у Франції (2014—2020)