Чи справедливий вирок? Що з’ясував суд у справі про розстріли на Інститутській

Після оголошення вироку в справі про розстріли на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року посеред зали судових засідань Святошинського районного суду Києва стоять троє чоловіків. Юрій Аксенин із козацьким “оселедцем” на маківці — син активіста Євромайдану Василя Аксенина, який помер у лікарні від поранення, отриманого того дня. Олексій Донський — прокурор Офісу генпрокуратури, який уже майже десять років розслідує події, що сталися на Майдані й забрали життя тих, чиї імена ввійшли до “Небесної сотні”. Стефан Решко — адвокат колишніх працівників київського “Беркута” Павла Аброськіна та Сергія Зінченка, а також заступника командира спецпідрозділу— Олега Янішевського. Вони сваряться.

— Питання до тих, хто стріляв у бік міліції о п’ятій ранку, — каже Стефан Решко.

— Мій батько захищав країну, а його вбила “чорна рота”, — відповідає йому Аксенин.

— Я цього не заперечую. Але якби 20 лютого не почалася стрільба о п’ятій ранку по міліціонерах, нічого б не було, — наполягає адвокат.

У розмову втручається прокурор.

 

— Чого ж “беркутівці” тільки через три години стріляли, причому в іншому місці — на Інститутській, де тих, хто стріляв у міліціонерів, уже давно не було? Замість знешкодити о п’ятій ранку тих, хто стріляв із консерваторії? — питає Олексій Донський.

— Олексію, ми все дослідили в суді, — відповідає Решко.

— А ви чули, щоб у вироку в частині статті 115 Кримінального кодексу — “умисне вбивство”, яке інкримінували обвинуваченим, було посилання на начебто протиправні дії протестувальників? Я щось не чув, — відрубує прокурор.

— Від почутого в мене невдоволення і злість. Ми роками боремося за справедливість, а її не видно, — з розпачем у голосі додає Аксенин.

Справу про розстріли 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській в Святошинському суді розглядали сім років. Майже кожної середи та четверга до приміщення маленького суду на вулиці Жилянській у Києві з’їжджалися судді, адвокати, прокурори, колишні працівники полку міліції особливого призначення “Беркут”, люди, в яких стріляли, родичі тих, кого вбили. І поки хтось кричав з іронією: “Де вироки по Майдану?”, в залі суду допитали 245 людей, заслухали результати експертиз, трафіків телефонних з’єднань обвинувачених.

Ціна політичного рішення Генпрокуратури

Олег Янішевський, Павло Аброськін, Сергій Зінченко, Олександр Маринченко та Сергій Тамтура — колишні “беркутівці”, які перебували на лаві підсудних у справі про вбивство того дня в Києві 48 та поранення 80 людей. Але до зали суду заслухати вирок прийшли лише двоє — Тамтура й Маринченко. Де решта?

У грудні 2019 року в Апеляційному суді Києва відбулося засідання щодо зміни запобіжного заходу для обвинувачених. Олександр Маринченко та Сергій Тамтура тоді вже перебували під домашнім арештом. Суд випустив їх із СІЗО, бо після того, як дослідив експертизи та заслухав допити свідків, дійшов висновку, що ні той ні інший не вбивали людей на Майдані. Янішевський, Аброськін і Зінченко сиділи в Лук’янівському СІЗО й брали участь у засіданні по відеозв’язку. Це б мало бути звичайне засідання, якби тодішній генеральний прокурор України Руслан Рябошапка зважив на закон, а не на політику, і залишив Феміду із зав’язаними очима. Зрештою, цим не вирізнявся жоден із очільників ГПУ, ні до нього, ні після.

На прохання генпрокурора Рябошапки в Апеляційному суді змінили групу прокурорів, й Ігор Земсков, Яніс Сімонов, Денис Іванов і Олексій Донський змушені були залишити залу суду. Вони розслідували справу вже кілька років, і їхнє місце посіли люди, які навіть не читали матеріалів справи. Й саме нові прокурори на доручення Руслана Рябошапки просили суддів у апеляції змінити запобіжні заходи всім п’ятьом обвинуваченим на особисті зобов’язання. В листі, на який посилалися прокурори, генпрокурор пояснював, що між Україною та Російською Федерацією є домовленість про обмін військовополоненими, тому обвинуваченим треба змінити запобіжні заходи, адже їх включили до обмінних списків. Але “беркутівці”, хоча двоє з них — Янішевський і Маринченко — й служили в АТО, військовополоненими не були.

Олега Янішевського, Павла Аброськіна та Сергія Зінченка Святошинський суд оголосив у розшук, а справу щодо них розглядав заочно. Це означає, що в разі їхнього затримання й передачі українським правоохоронним органам вони відбуватимуть покарання. Де перебувають обвинувачені, незрозуміло. Адвокат Стефан Решко каже, що спілкується з Олегом Янішевським, але не розповідає, де той живе й працює. Тільки пояснює, що ніхто з трьох колишніх “беркутівців” не воює проти України в російсько-українській війні.

 

Півтори тисячі сторінок про право на повстання

— Вирок у справі почали друкувати о 0:19 18 жовтня, — каже суддя Сергій Дячук, який головує у справі. Він стоїть посеред зали суду без мантії й пояснює рішення, яке щойно оголосив. Оскільки у вироку 1417 сторінок, суддя зачитав лише результативну частину.

Рішення Святошинського суду в головній справі Майдану:

Олег Янішевський винен за статтями про перевищення влади та умисне вбивство й отримав довічне ув’язнення.

Павло Аброськін та Сергій Зінченко винні в перевищенні влади та умисному вбивстві й отримали по 15 років ув’язнення кожен. До обміну в обидвох був запобіжний захід — арешт у СІЗО, й згідно із “законом Савченко”, що діяв, доки вони перебували в слідчому ізоляторі, колишні “беркутвці” вже “відсиділи” 11,5 років.

Сергія Тамтуру суд повністю виправдав.

— Це був важкий процес. Це була не проста ситуація, де одна людина посперечалася з іншою. Це соціальний конфлікт. Це трагедія. І ця трагедія не просто сталася, вона отримала продовження. Ця подія не закінчилась, вона триває. Кров українців продовжує проливатися, — каже Сергій Дячук, — Суд визнав, що події 20 лютого не були мирним протестом. Не треба себе обманювати. Це було право на повстання. Революція Гідності — це збройне повстання людей проти тиранії і свавілля. І суд у вироку аналізував цю ситуацію. О 5:30 була застосована вогнепальна зброя стосовно правоохоронців, ми не встановлювали, хто її застосовував. Захисники з цим погодилися, а прокурор написав це в обвинувальному акті. Ми написали: “Невстановлені особи здійснили постріл з боку території, яка була територією Майдану, в бік правоохоронців”. Якщо говорити про справедливість, то тут дуже важко сказати, якою вона має бути. Ми зробили складом суду все для того, щоб почути всіх, щоб почути версію кожного і об’єктивно її перевірити”.

“Беркут” діяв злагоджено, тому й відповідальність має бути рівною?

Суддя пояснює, що в суду немає експертизи, яка б чітко ідентифікувала на фотографіях заступника командира полку Олега Янішевського. Але суд присяжних дійшов висновку, що на одному з відео серед людей у чорному є чоловік у синьому камуфляжі “Беркута” — й це Янішевський. Так само суд установив, що 20 лютого о 9:05 Олег Янішевський віддав злочинний наказ Павлу Аброськіну та Сергію Зінченку й іншим “беркутівцям” стріляти з вогнепальної зброї, доки правоохоронці евакуйовуватимуться з Жовтневого палацу. Після цього наказу правоохоронці вбили чотирьох активістів і ще вісьмох поранили.

Коли “беркутівці” о 9:17 ранку відступали з Жовтневого палацу в напрямку верхнього виходу з метро “Хрещатик”, “Янішевський, Аброськін і Зінченко, діючи за попередньою змовою групою осіб, спільно та злагоджено розпочали здійснювати постріли з наявних у них АКМС у напрямку скупчення людей в районі вул. Інститутська та прилеглої території, в руках яких не було вогнепальної зброї та які не становили реальної загрози”.

 

— Встановлено належність 48 куль, які було віднайдено на місці злочину, полку міліції особливого призначення “Беркут”. Також було знайдено 103 гільзи, які теж були відстріляні. 16 конкретних автоматів Калашникова. У нас було п’ятеро обвинувачених. Але ж вони не були там самі. Ми перевіряли усі версії: і про російський слід, і про грузинських снайперів. Але третій слід у веденні вогневого контакту не встановлений.

 

Після виступу судді прокурор Олексій Донський пояснює, що йому незрозуміло, чому суд виправдав Олександра Маринченка.

— Ми посилалися не на власні судження і не лише на теорію кримінального права, а й на постанову Верховного суду, де чітко зазначено, що якщо є група осіб, яка вчиняє злочин, то не настільки важливо, хто безпосередньо вчиняв убивства. Достатньо того, що це група, яка діяла узгоджено, конклюдентно, що ця група була пов’язана певними взаємозв’язками. Цим усім критеріям відповідають дії спецроти “Беркута” 20 лютого. Маринченка визнано винним у перевищенні й невинуватим у вбивстві, при цьому він діяв у складі цієї групи. Ми не сприймаємо такого підходу. Оскарження цього вироку є необхідним у повному обсязі.

Але позиція суду стосовно Маринченка полягає в тому, що він не стріляв, але взаємодіяв із іншим спецпризначенцем Євгеном Пронозою, який поранив двох мітингувальників, а одного вбив. Також Сергій Дячук стверджує, що знайдені кулі, які нібито відстріляли з автомату Маринченка та згодом надали суду, є неналежним доказом, адже достеменно не відомо, коли ці кулі було відстріляно з автомату колишнього “беркутівця”.

— По Тамтурі навіть немає даних, що він кинув світлошумову гранату. Ми бачили, де він знаходився. Це стверджував сам Тамтура та лікарі швидкої допомоги, які його звідти забирали. Із Сергієм було просто. Події відбуваються півгодини без нього взагалі. Пострілів зі зброї Тамтури не було, — розповідає суддя.

Після засідання ми зустрічаємось із Сергієм Тамтурою в коридорі. Я підходжу до нього й запитую його про лікаря та фельдшера, які свідчили в Святошинському суді й до яких він підійшов удень 20 лютого 2014 року:

— Ви пам’ятаєте, що сказали лікарям тоді, біля автобуса “швидкої”?

— Я суду це озвучував, — відповідає Тамтура.

— Про те, що ви відмовляєтеся виконувати наказ?

— Про те, що якби був такий наказ, я б його не виконав. Але його не було. Кожен правоохоронець на свій власний розсуд має застосовувати чи ні табельну зброю, керуючись Законом “Про міліцію”.

Але відповідати на запитання прокурора в суді Тамтура відмовився. “Вони взагалі розповідають нам, що нічого не бачили і не чули пострілів”, — акцентує увагу прокурор Ігор Земсков.

Прокурори Ігор Земсков і Олексій Донський уже вивчають рішення суду на півтори тисячі сторінок. І мають намір подавати апеляцію. Наразі зрозуміло, що вони не погоджуються з рішенням суду щодо повного виправдання Сергія Тамтури за всіма статтями, а також обвинувачення Олександра Маринченка лише за однією статтею.

…Це був найдовший і найважчий процес у справах Майдану. Окрім вироків кожному з обвинувачених, суд довів, що стріляли й убивали мітингувальників 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській українські міліціонери. І це є відповіддю на найважливіше питання, що турбувало суспільство всі ці роки: хто вбивав людей на Майдані? Але ніхто з обвинувачених у цій справі не відбуватиме покарання в колонії. Принаймні допоки ті, хто отримав реальні строки, переховуватимуться поза підконтрольними українськими уряду територіями.

Але у справі про розстріли на Інститутській справедливість не може настати для кожної зі сторін одночасно. Справедливості не буде для учасників Майдану, якщо виправдають хоча б одного “беркутівця”, бо всі вони були там і можуть дати свідчення проти своїх колег і командирів, але не роблять цього й мають погану пам’ять саме стосовно подій того дня. “Беркутівці” ж вважатимуть, що могли застосовувати зброю, бо це їм нібито гарантував Закон “Про міліцію”. Проте кожен з них міг не виконувати злочинного наказу стріляти в неозброєних людей. Бо серед тих, кого вбивали і в кого стріляли правоохоронці після дев’ятої ранку були щонайменше чотири групи евакуаційників, тобто тих, хто з дерев’яними дошками і в пластикових касках йшов витягати поранених і отримував поранення сам.

Учасників Майдану підвів генпрокурор Руслан Рябошапка, який нібито сказав обирати: повернути з полону тих, на кого давно чекають, чи засудити обвинувачених колишніх “беркутівців”, щоб один із них точно відбув довічне покарання в колонії. Але обирати між справедливістю і справедливістю не можна.

А обвинувачених “беркутівців” спочатку “кинули” їхні командири та ексміністр МВС, які втекли до Росії. А потім тодішній міністр Арсен Аваков пообіцяв: якщо вони підуть в АТО, то отримають “індульгенцію” від кримінального переслідування.

І тут вступає в дію Закон. Той, об який витерли ноги, коли міняли екс“беркутівців”. Слухання справи у Святошинському суді були зразковими. Цю справу називають історичною з різних причин. Одна з них — робота суду та сам головуючий суддя Сергій Дячук. Бо якщо суддівська честь існує — він її пряме втілення. 

Тетяна БЕЗРУК, журналіст