Абонплату за розподіл газу потрібно скасувати

2017 року облгази РГК пролобіювали введення абонплати для споживачів як форму плати за послугу розподілу газу. Звісно, споживач має платити як за сам газ, так і за його розподіл. Оплату останньої облгази використовують для підтримання в робочому стані та розвитку газорозподільних мереж. Але дотепер ця абонплата залежала не від обсягу споживання газу, а виключно від потужності підключення споживача. 

Я давно виступаю за скасування такої абонплати для споживачів газу і повернення плати за розподіл, яка б залежала від обсягу споживання газу. Причин дві. По-перше, несправедливо, коли споживач, який використовує 2000 кубометрів газу, сплачує таку ж абонплату, як і той, хто споживає лише 200 кубометрів. По-друге, несправедливо, коли споживач, який узагалі не використовує газ (дачний будинок узимку тощо), сплачує таку ж абонплату, як і той, хто споживає 2000 кубометрів для опалення будинку в 500 кв. м.

Обидва пункти — класичне крос-субсидіювання, коли ті, хто споживає менше газу, платять за тих, хто споживає більше. А має бути навпаки — той, хто споживає більше газу, має платити пропорційно більше і за послугу розподілу. 

У нашій країні не лише газ за ПСО дешевий для всіх споживачів (навіть для тих, хто має змогу сплачувати повну ринкову вартість газу), а й навіть плата за розподіл газу однакова для всіх. Це зовсім не стимулює споживачів заощаджувати енергоресурси. 

В переважній більшості країн споживач оплачує послугу розподілу газу своєму постачальнику разом із платою за газ. Єдиним рахунком. А постачальник уже сам розраховується з місцевим облгазом за послугу розподілу газу. Тим часом у нас споживач отримує дві окремі платіжки: від постачальника газу та від облгазу. Це створює значні додаткові витрати, які теж лягають на споживача: вартість друку 13 мільйонів окремих платіжок, вартість їх доставки, витрати 13 мільйонів споживачів на банківські послуги у разі окремої оплати, необхідність облгазам тримати окремий штат співробітників для контролю над оплатами 13 мільйонів споживачів тощо. Заробляють усі, але коштом споживача.

Зазначу, що нині споживач через свого постачальника вже оплачує послуги оператора газосховища та оператора ГТС, але чомусь від нього вимагають окремо оплачувати послуги облгазів із розподілу газу. Логіки в такому рішенні немає взагалі. 

У Європі є лише одна країна зі схожою системою оплати постачання газу — Нідерланди. Там теж плата за постачання залежить від потужності підключення (capacity). У решті країн плата за розподіл газу здебільшого залежить від обсягу споживання газу (енергії).

Які плюси дає українцям така система абонплати, коли більшість країн використовує інші підходи? Я їх не знаходжу. Натомість бачу більше вигоди для облгазів, а не для споживачів. 

Окрім скасування абонплати за розподіл газу, потрібні зміни й у розрахунку вартості цього розподілу. Нині держава повернула контроль над переважною більшістю облгазів єдиній державній компанії ТОВ “Газмережі”. Тому потрібно ввести єдиний для всієї країни тариф на послугу розподілу газу. Наразі тарифи на розподіл газу значно різняться за регіонами: від 0,38 грн за кубометр у Києві до 2,39 грн за кубометр у Харківській, Миколаївській та Закарпатській областях. Це створює соціальну напругу та зменшує інвестиційну привабливість низки регіонів: бізнес уникає регіонів із великими тарифами на розподіл газу.

Варто також прибрати з тарифу на послугу розподілу вартість газу, який використовують облгази для власних виробничих витрат. А це до 40% від суми тарифу. Постачальники газу мають почати надавати газ у натурі для компенсації витрат газу в процесі його розподілу. Це дасть змогу повністю ліквідувати можливість облгазів маніпулювати із закупівлею газу для виробничо-технологічних витрат (ВТВ) і заощадити значні кошти державного “Нафтогазу”. Зараз “Нафтогаз” за ПСО за неринковими цінами (7 грн за кубометр) постачає облгазам газ для ВТВ у обсязі до 1,4 млрд кубометрів. Хоча більш як 30% газу в мережах облгазів розподіляються не населенню та ТКЕ, а комерційним споживачам. Цей газ вони купують у приватних постачальників за ринковими цінами. Тому “Нафтогаз” не має субсидіювати вартість розподілу газу таким споживачам. А приватні постачальники мають надавати газ для ВТВ у натурі для компенсації втрат газу в мережах облгазів при розподілі газу їх комерційним споживачам (3,5—4% від обсягу розподіленого газу). 

У такий спосіб “Нафтогаз” щорічно заощаджував би до 420 млн кубометрів газу (30% від 1,4 млрд кубометрів), тобто не мав би імпортувати або купувати на місцевому ринку. Нагадаю, що цього року “Нафтогаз” купив 962 млн кубометрів у приватних видобувників. Останні закупівлі на УЕБ були на рівні 14,52 грн за кубометр із ПДВ, хоча за ПСО “Нафтогаз” постачає газ облгазам по 7 грн за кубометр. Якщо припустити, що цей закуплений газ іде облгазам на ВТВ, то “Нафтогаз” на постачанні 420 млн кубометрів газу несе збитки в 3,15 млрд грн. Або можна трактувати інакше: якби “Нафтогаз” відмовився від постачання зазначених 420 млн кубометрів облгазам, то він зміг би заощаджувати (не витрачати) 6 млрд грн щорічно на закупівлю цих 420 млн кубометрів газу. Це значні кошти, які можна було б витратити на розвиток видобутку газу. Крім того, теоретично “Нафтогаз” може виставити ці збитки державі (тобто нам усім), бо постачає газ за ПСО, які на нього наклав уряд. 

Такі зміни цілком реально впровадити з 1 квітня 2024 року, до нового “високого сезону”, за наявності політичної волі й активної підтримки ОП, НКРЕКП, народних депутатів і Міненерго. Хоча зараз буде достатньо й підтримки лише ОП. 

Сергій МАКОГОН, екскерівник ТОВ “Оператор ГТС України” (2019—2022)